23 жовтня (обов’язковий спомин)

Ім’ям святого Йосифа Більчевського (1860-1923) відкривається у Вікіпедії список видатних особистостей, які походять із Віламовичів — сілезького містечка, заснованого вихідцями з Фризії та Фландрії, яке мало навіть власну мову. На сьогодні, хоч ця мова занесена до світового реєстру мов і діалектів, нею розмовляють лише кількадесят осіб. Святий єпископ Більчевський, ректор Львівського університету, розмовляв і писав головно польською, але якщо на його життя і вчительську спадщину подивитися символічно, то мова його була також доволі рідкісна. Хоча «зареєстрована», всім знана. Він належав до тих єпископів, які у своїх проповідях, повчаннях, катехезах не «розтікаються мисью по древу», а називають праве — правим, і ліве — лівим. У той час (початок ХХ ст.), коли Йосиф Більчевський став єпископом, вірні потребували не загальнотеоретичної євангелізації, а ясного пастирського проводу. Про те, де він народився і навчався, вже згадувалося, й не раз. Варто відзначити, може, ще той факт, що священицькі свячення (6 липня 1884 р.) він прийняв із рук знаної людини — кардинала Альбіна Дунаєвського, і той-таки кардинал скерував здібного і старанного священика на подальше навчання до Відня. Потім Більчевський поїхав до Рима, де не тільки лекції слухав, а провадив археологічні дослідження у катакомбах та римських музеях під керівництвом Джованні де Россі, відкривача катакомб св. Калікста. Чи не було складно молодому священикові, з такими здібностями та можливостями, повернутися назад у Польщу й бути звичайним вікарієм у «звичайних» Кентах? Навіть не настоятелем… Але час вікарного служіння він використав для того, щоб написати на підставі своїх римських досліджень наукову працю. Її тема — «Християнська археологія, її стосунок до історії Церкви та догми». У нелегкі часи доходження до влади масонських кіл молодий священик писав про те, що вся Церква, і в своєму історичному, і в догматичному вимірі, є живою реальністю, ніким не вигадана і має достатньо підтверджень. Отож не дивно, що 21 серпня 1890 року його призначають викладачем догматики й церковної історії у Львівському університеті. За десять років він стане його ректором. Він був людиною міцних католицьких поглядів, викладачем із незвичайною пам’яттю (підручники догматики, писані латиною, фактично знав напам’ять), і найсильнішим теологом краю. Друга його наукова праця була присвячена темі Євхаристії. На підставі археологічних даних він виклав тему вшанування Євхаристії упродовж століть. Вона була написана блискуче не лише з теологічного та наукового поглядів, а й також із літературного. На зламі століть, 30 жовтня 1900 року, він прийняв номінацію на Львівську митрополичу столицю. Далі 9 листопада він відмовляється від посади ректора університету, 20 грудня складає державну присягу і відбуває аудієнцію в імператора Франца Йосифа у Відні (без згоди імператора таку посаду обійняти було неможливо). Консекрація та інтронізація відбулися у Львові 20 січня 1901 року. Архиєпископ Більчевський мав широку пастирську програму, впритул заопікувався вихованням кліриків і катехетів, священицьких покликань побільшало й вони стали міцніші. Особливо Львівський пастир звертав увагу на інтелектуальне й моральне виховання священиків — бо немає сенсу проповідувати людям те, чим сам не живеш. Беатифікований 26 червня 2001 року св.Йоаном Павлом ІІ під час Меси у Львові, канонізований 2005 р. папою Бенедиктом XVI. Львівська Церква пам’ятає свого святого єпископа. 

Парафіяльний храм Пресвятої Трійці у Віламовичах
Джерело: CREDO