22 січня (довільний спомин)

Диякон Вікентій загинув на самому початку ІІІ століття (304 р.). Про нього достеменно відомо, що він походив з Уески був помічником єпископа Сарагоського. Не сказано, чи єпископ сам вважав себе надто слабким у проголошенні Слова Божого, чи в Іспанії тих часів потрібно було так багато проповідувати, але диякон Вікентій був призначений саме для проповідування.

За часів імператора Діоклетіана був ув’язнений єпископ Сарагоси, і Вікентій разом із ним. Їх привезено до Валенсії, де диякона піддавали тортурам, вимагаючи зректися віри.

В історії св.Вікентія видно відгомін інших життєписів святих, а також легенд і переказів. Можливо, його тримали в ув’язненні й піддавали тортурам, вимагаючи церковне майно, за яке він відповідав, – а можливо, це відлуння мучеництва диякона Лаврентія. Смерті він зазнав після гарячої, сильної проповіді, на яку перетворив своє слово, надане судом для захисту.

Стрімкому поширенню культу св.Вікентія безумовно посприяло те, що його мощі ще в ранньому Середньовіччі потрапили у Францію (Безансон, Шартр, Париж, Ле Ман та ін.), яка була «старшою донькою Католицької Церкви». Бути знаним у Франції тоді означало бути знаним в усьому католицькому світі. Храми, присвячені св.Вікентію, постали вже у V столітті.

В іконографії св.Вікентій представлений як молодий чоловік, ще безбородий, вбраний у дияконські ризи, в яких переважає червоний колір. У правій руці він тримає кадило.