Сьогодні, 6 січня, Римсько-Католицька Церква відзначає урочистість Господнього Богоявлення.
Це свято, яке пов`язане з тайною Втілення Божого Сина, виникло на Сході. Там його почали святкувати ще наприкінці ІІІ століття, ще раніше від святкування Різдва Христового.
Свято Богоявлення у перших віках християнства вважалося соборним святом, оскільки воно відзначало декілька євангельських подій з життя Ісуса, а саме: Його Хрещення у річці Йордан, перше чудо в Кані Галілейській і чудесне розмноження хліба.
Свято Богоявлення Господнього у IV сторіччі зі Сходу переходить на Захід. Західна Церква відокремила святкування Різдва Христового від святкування Богоявлення, встановивши дату Різдва 25 грудня. Свято Богоявлення відзначалося 6 січня. Згодом, за прикладом Західної Церкви те саме зробила і Східна Церква, приєднуючи, однак, до святкування Різдва згадку про поклін трьох мудреців.
У різних спільнотах Західної Церкви наголошуються різні події, які згадуються у святі Богоявлення. Проте протягом історії у римській літургії на перше місце висунулось відзначання події поклону мудреців, хоча не забуто про інші. Саме з цього приводу подекуди це свято зветься святом Трьох Царів.
Варто задуматися над постатями тих трьох загадкових царів, які були в числі перших людей, що визнали Дитятко Ісуса Месією.
Нам майже нічого не відомо про цих людей, крім того, що вони були мудрецями, які вивчали таємниці природи і небесні світила.
Східні мудреці стали першими паломниками, які подолали довгий і важкий шлях через пустелю, щоб поклонитися Христу. Тільки щось надзвичайне могло змусити їх вирушити в таку важку і небезпечну подорож. Мудреці побачили знамення на небі – яскраву зірку, яка вказала їм шлях до Спасителя. Волхви принесли Дитятку Ісусові дорогоцінні дари: золото, ладан і смирну. Цим вони визнали в Ньому Царя Юдейського. Ці люди зуміли побачити в безпорадній Дитині Божого Сина, Царя всесвіту. Так, вони були поганами, але їхні серця були відкриті істині.
Ця біблійна історія ще раз переконує нас у тому, що для Бога немає різниці, «бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто Його призиває». Господь не ділить людей на поган та юдеїв, бідних і багатих, грішних і праведних. І до того ж Він закликає і нас. Для Бога дорогоцінна кожна людина незалежно від її віросповідання, національності і соціального стану. Наш Небесний Отець «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди».
У кожного може виникнути спокуса уникати всіх. Хто здається нам далеким від Бога. Але найчастіше саме вони виявляються тими, чиї серця жадають Істини. В нашому оточенні є багато таких людей. Це може бути колишній однокласник, який став алкоголіком, озлоблена сусідка, або ж учений атеїст, котрий не хоче мати нічого спільного з християнством. Але чому ми вважаємо їх загубленими для Бога? Хто знає, можливо, серед них ховається майбутній святий? Адже історія християнства має безліч таких прикладів. Святий апостол Павло був фанатичним переслідувачем християн, а після цього став апостолом поган і віддав своє життя за Христа. Святий Августин був гедоністом, який завзято заперечував можливість навернення доти, поки сам не пережив особисту зустріч з Господом, яка його змінила.
Для Бога немає безнадійних людей. Навпаки, дуже часто Він обирає «немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу, (…), щоб засоромити сильних».
|
