1 листопада

Ці «великі небесні іменини» об’єднують усіх. І тих, чиї імена завжди є в літургійному календарі, й тих, хто туди потрапляє рідко. І тих, кого Бог знає, а Церква офіційно святим не назвала, бо, може, і не здогадується, що то була свята людина. Радісна урочистість Усіх Святих промовляє до сердець віруючих: на Небесах так багато наших братів і сестер, наших заступників і помічників, – радіймо їм і живімо добре, аби долучитися до них свого часу! Урочистість Усіх Святих – це зовсім не «гробки», це торжество святості!

А ще ця урочистість відображає певний «вплив», або ж реакцію християнства на явище язичництва. З історичного погляду, вшанування святих у Церкві не виникло саме по собі як окреме свято чи особливо підкреслювана побожність. Віруючі вшановували Матір Спасителя, загиблих за віру зі своїх спільнот (а потім сформувався культ мучеників), з часом Церква у своїй повноті дійшла до розуміння великої цінності дівоцтва перед Богом – постало вшанування дів…

А ось коли папа Боніфацій IV (†615) зробив у Римі з поганського Пантеону храм Пресвятої Діви Марії та Всіх Святих, то з цього постало справжнє свято для всього християнського світу.

Між іншим, освячення храму Всіх Святих відбулося 13 травня 610 року, якщо комусь цікаві зіставлення дат…

Потім щороку відбувались урочисті святкування, а папи служили особливі Меси («стаційні»). Близько 800 року це свято відзначалося на півночі – у Британії та Ірландії; святкували його 1 листопада. Потім імператор Людовік І Благочестивий, король франків, поширив його на всю Священну Римську Імперію. Ще за століття, 935 року, папа Йоан ХІ зробив це свято загальним для всієї Католицької Церкви. Ми його тепер відзначаємо як урочистість, тобто церковне свято найвищого рангу.
До заступництва Всіх Святих Церква прибігає у важливих для її життя випадках – наприклад, під час свячень, в обряді освячення храму; Літанія до Всіх Святих є найстаршою серед молитов цього зразка.

Нехай усі святі Господні допомагають нам сьогодні в боротьбі з сучасним язичництвом. А зусилля християн, які належать до Церкви паломницької, нехай будуть скеровані на те, щоб сучасні «язичницькі капища», з якими ми маємо справу, перетворювати на місце служіння Богу Живому. Для цього не потрібне папське рішення: для цього потрібне рішення кожного окремого християнина не піддаватися гонитві за наживою там, де інші їй піддаються, не обманювати там, де всі призвичаїлися обманювати, не красти, «бо всі так роблять»… І тим більше – тільки від рішення кожного окремого християнина залежить, який саме бог сидітиме на троні у тому «храмі Святого Духа», за словами св.Павла, яким є кожен охрещений.

Поганство починається не з розпорядження президента, хоч би які рішення він ухвалював.