Роздуми над Словом Божим на суботу VII Великоднього тижня

   У четвертому Євангелії існує якщо не протиставлення, то принаймні певна відмінність у представленні постатей апостолів Йоана і Петра. Йоан — той, кого найбільше любить Ісус («улюблений учень» Ісуса, пор. Йн 13, 23), а Петро — той, хто найбільше любить Ісуса (пор. Ісусове питання до нього, чи любить він Його більше за інших, Йн 21, 15). Йоан — той, хто випереджає Петра, коли в неділю воскресіння поспішають до порожнього гробу, але Петро — той, хто перший увійде до цього гробу (пор. Йн 20, 2-8). І в сьогоднішньому завершальному фрагменті четвертого Євангелія Ісус по-різному заповідає майбутню долю двох своїх близьких учнів: Петро має «слідувати» за Ісусом (що в контексті слів, сказаних до Петра у вчорашньому Євангелії, заповідає його мученицьку смерть), а Йоан має «залишитися» аж до другого пришестя Христа.

         Отці Церкви вбачали у цих двох постатях символи християнської Церкви у двох її вимірах: інституціональному, пастирському (Петро) та духовному й містичному (Йоан). Ці два виміри, хоч інколи й перебувають між собою у певному напруженні, не протиставляються: це два прояви однієї й тієї ж спільноти вірних, з усім багатством харизм, із різноманітними (і різними) функціями та завданнями. Нас, таких різних, а часом, здавалось би, несумісних, єднає одна віра, один Дух. Завтра святкуємо спомин дару Духа Святого, день народження Церкви.