Роздуми над Словом Божим на середу XXVI Звичайного тижня, рік ІІ

Кожний християнин покликаний до того, щоб бути учнем, послідовним у вірі, не половинчастим. Але є в нас щось, що противиться вимогам Христа. Йдучи за Ним, ми хочемо щось залишити для себе.

Христос усім ставить високі вимоги. Насамперед, однак, Він поставив їх собі самому. Слухаючи Його слів, треба дивитися на Його життя: Його слова треба розуміти так, як Він жив на землі.

У сьогоднішньому Євангелії Ісус навчає трьох людей. Першому, хто хоче йти за Ним, Христос показує самого себе: поглянь, Мені саме щойно відмовили у гостинності (пор. Лк 9, 53). Отож і ти будь готовий.

Другу людину Христос сам покликав: «Іди за Мною!» Той же почав вигадувати собі відмовки: «Господи, дозволь мені перше піти та поховати мого батька». Відповідь Ісуса може видаватися дивною: «Залиши мертвим ховати своїх мертвих, ти ж іди, проповідуй Царство Боже». Треба звернути увагу: текст Євангелія не каже, що батько того чоловіка вже помер. Радше той чоловік посилається на обов’язок, прийнятий у юдейських родинах: опікуватися батьком аж до його смерті й похорону. Тоді слідування за Христом відкладалось би на невизначений час. Сам Ісус підкреслював, якою важливою є заповідь опіки над батьками (пор. Мк 7, 10-13). Однак ще є багато тих, хто більше від хліба потребує слова Божого, що родить у них життя вічне. Тому і сам Христос, бачачи натовпи в пустелі, насамперед навчав їх про Царство Боже, а вже потім нагодував їх хлібом (пор. Лк 9, 11-17). Він-бо знав, що без слова Божого та віри вони немовби «мертві»: приречені на те, що колись мусять померти.

Також і третій, хто хотів піти за Ісусом, прагнув ще якийсь час перебувати у своїй сім’ї («прощання» може тривати довго!). Це свідчить про те, що він мав серце, поділене між близькими та Ісусом. Ісус же, навпаки, вище власної родини поставив родину Божу, яку збирав і будував проголошенням слова Божого (пор. Лк 8, 21).