ЗАПИТАННЯ: Як Церква ставиться до шлюбу між віруючими і невіруючими?
ВІДПОВІДЬ: Церква допускає укладення шлюбу між хрещеною і нехрещеною стороною, якщо нехрещена сторона поважає релігійний вибір хрещеної. Такий шлюб допустимий з певними застереженнями, на його укладення в Церкві треба отримати особливий дозвіл у церковного уряду. Це означає, що його допускають, але не заохочують.
Адже для створення сім'ї недостатньо почуттів, які мають одне до одного закохані. Треба серйозно замислитися над тим, які ризики такого союзу: досвід показує, що іноді шлюб між віруючими практикуючими католиками й атеїстами стикається з серйозними труднощами.
Цей факт неодмінно призводить до поділів усередині сім'ї. Досить подумати про недільний день: одна сторона освячує його участі в Літургії, інша – ні.
Коли в такому шлюбі з'являються діти, неминуче виникає питання про їхнє виховання. Часто один з батьків бажає виховувати їх у вірі, а інший з цим не згоден. Один хоче взяти їх з собою на Літургію, навчити молитов, молитися разом з ними, інший – не бажає цього або навіть перешкоджає.
Труднощі виникають з різними церковними приписами: наприклад, з п'ятничний постом або Великим Постом.
Не кажучи вже про такий важливий аспект шлюбу як подружнє життя згідно з вчительством Церкви. Серйозні проблеми виникають, наприклад, якщо невіруюча сторона бажає застосовувати контрацепцію, неприпустиму для віруючої сторони.
У сімейному житті дуже важливо розділяти одні й ті ж ідеали та цінності: саме це має стати твердою основою для вдалого шлюбу.
Зрозуміло, в житті трапляються і щасливі шлюби між віруючими і невіруючими. Але, як правило, це щастя досягається великими трудами. До того ж невіруюча сторона часто теж приходить до віри, будучи захопленою прикладом життя, повного світла і високих ідеалів.
Додамо до сказаного дві цитати з «Інструкції душпастирства сім'ї» італійського єпископату, що стосуються міжрелігійних та змішаних шлюбів (тобто не тільки шлюбів з невіруючими, але й навіть шлюбу між католиками і православними).
«Враховуючи, що досконалий союз людей і з’єднання всього їхнього життя у подружжя досягаються легше, якщо члени подружжя належать до одного віросповідання, і враховуючи норми канонічного права, вони ... повинні усвідомлювати труднощі, які можуть виникнути у шлюбі між людьми, які не живуть у повному церковному спілкуванні.
Особливо треба повідомити подружжю про відмінності у змісті віри відповідних конфесій, а також про те, що в них спільного щодо шлюбу, так щоби спонукати їх укласти шлюб у вірі Христовій і творити по-християнськи подружню і сімейну єдність, плідно беручи участь в екуменізмі.
Ті, що бажають вступити в шлюб, повинні бути проінформовані про норми канонічного права та покликані поважати релігійні обов'язки один одного. Усе це має відбуватися у згоді з відповідними громадами».
Як ми бачимо, навіть двоє віруючих у Христа, але які не розділяють повністю віровчення, йдуть назустріч певним ризикам та труднощам. У багато разів більше цих ризиків, коли одна із сторін – невіруюча.
Ось витяг з того ж документа Італійської єпископської конференції про міжрелігійні шлюби:
«І в цих випадках, при всьому визнанні цінності віри в Бога і сповідуваних релігійних принципів, при непорушній повазі норм канонічного права, католики мають усвідомлювати труднощі, назустріч яким вони йдуть у сповідуванні своєї віри, в повазі переконань один одного, у вихованні дітей.
Особливу увагу треба приділяти шлюбам між католиками і мусульманами: кількість таких шлюбів не лише зростає, але вони стикаються з труднощами, пов'язаними зі звичаями і традиціями, менталітетом та ісламськими законами про становище жінки порівняно з чоловіком і про природу шлюбу.
Тому треба піклуватися про те, щоби майбутнє подружжя мало істинне розуміння шлюбу, особливо щодо його моногамної і нерозривної природи. Треба переконатися, на підставі поданих документів, у відсутності інших шлюбних уз, а також повинна бути чітка роль жінки і її права щодо дітей.
Бажано вивчити з цієї нагоди також закони про шлюб тієї держави, з якої родом мусульманська сторона, і визначити місце, яке подружжя вибере для постійного проживання. У проханні про дозвіл для укладення шлюбу, який має представити місцевий ординарій, треба враховувати всі ці проблемні елементи, повідомляючи про всі обставини, потрібні для ухвалення рішення».
За матеріалами: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
