Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХІІІ Звичайного тижня, рік ІІ

Уявімо себе на місці майбутніх апостолів. Вони порівняно нещодавно зустріли Ісуса. Вони ще мало знали про Боже Царство, мали сумніви. Вони дивувалися чудесами, що творив Ісус. Вони просто слідували за ним увесь час. Усю відповідальність за прийняття рішень брав на себе Він. Але ось прийшов час «дорослішати». Йти уперед. Приймати самостійні рішення. Навчати інших, чому навчився сам. Ми також часто уникаємо відповідальності, робимо те, що видається легким. Існує відомий вислів: «Є тільки два шляхи: один легкий, а інший правильний». Завжди існує спокуса піти легшим шляхом. Але Господь дасть нам сили пройти правильний шлях.

Після того, як учні були покликані, вони слухали Слово Боже та стали свідками чудесних зцілень (див. Лк 6, 18-19 та ін.), про які вони згодом свідчитимуть іншим. Ти також свідок чудес, які Господь робить у твоєму житті. Ділись ними з ближніми. Можливо, ти також ще почуваєшся недозрілим, щоб говорити про Бога з тими, хто далекий від Нього. Ти сам тільки відкриваєш для себе Господа. Але «будь мужнім і хоробрим, не лякайся, не падай духом, бо з тобою Господь Бог твій в усьому, куди лиш підеш» (ІсНав 1, 9). Почни зі своїх домашніх. Якщо не ми принесемо Євангеліє у свої оселі, то хто це зробить? Якщо наші близькі не побачать Христа у нас, то де вони Його знайдуть? Звичайно, що з незнайомими людьми буває легше говорити про віру, ніж із рідними, що знають тебе як облупленого, з усіма недоліками. («Жоден пророк не приймається в своїй вітчизні», Лк 4, 24). Так, буває тяжко знайти переконливі й красномовні слова. Але не журися, ти й не маєш бути досконалим. Достатньо, щоб рідні побачили в тобі подорожнього, який відкрив для себе найкращий маршрут. Твоє свідчення — це дороговказ для них. Бо, роблячи це, «спасеш себе самого й тих, що слухають тебе» (1 Тим 4, 16).

Кожен з нас покликаний Богом приносити добрі плоди, любити й бути милосердним до інших. Виконувати місію учня ми можемо щоденно, коли співчуваємо чиємусь горю, підтримуємо у нужді, піклуємося про ближніх. У Бога немає випадковостей. Людина, яку ми несподівано зустріли, раптовий дзвінок із проханням про допомогу — все це може бути голосом Святого Духа, відповіддю на нашу молитву та підказкою. Крім того, Божественне провидіння діє таким чином, що Святий Дух спонукає нас самих стати відповіддю на чиюсь молитву. Поява у житті наших нових знайомих, друзів, наша поміч, наше свідчення їм — можуть бути даром від Бога для них, якого вони давно потребували та просили в молитві. Тож дякуємо Господу за наше покликання та просимо Його, щоб відкрив нам, як Він хоче нас використати у своєму Задумі. Нехай Він сповнить нас любов’ю, яка прожене тривоги і страхи (пор. 1 Йн 4, 18) і допоможе виконати Його Волю.