15 серпня (урочистість)

У східній традиції ця урочистість має назву Успіння. Так само як на Заході, на Сході сенс цього свята полягає в тому, що Пресвята Богородиця не померла, як усі інші смертні (бо грішні) люди. Вона бо була безгрішна, а відповідно, неможливо, щоб кінець Її земного життя був такий само, як у тих, чия плоть підлягає законам світу, отруєного гріхом. Той, хто був вилучений з-під влади гріха та, відповідно, його наслідку – смерті, не має в цьому світі загальної тілесної підкореності його природним законам. Як це пояснити з точки зору фізики чи біології – наука може лише гадати, бо основа наукових методів це експеримент і повторюваність, а повторити на вимогу науки чиєсь непорочне зачаття людство неспроможне.

На сьогодні наука посунулася досить далеко в дослідженні явищ із категорії чудес – наприклад, синдонологія (вивчення Туринської плащаниці) дала нам відомості, що тканина справді постала за часів земного життя Христа, і що загорнений у неї чоловік мав першу групу крові. Для науки минулих століть це звучало би повною фантастикою. Дослідження часточки Євхаристійного хліба з Ланчано підтвердили, що це зріз серцевого м’яза людини. Віра ж стверджує певні речі, не дошуковуючись їхніх наукових обґрунтувань; наука найчастіше тільки наздоганяє віру, й то минають століття і тисячоліття.

Приблизно так само справа є і з біблійним підтвердженням віри Церкви: далеко не все безпосередньо записане у Біблії. Католицьке богослов’я виходить із того, що ми – не «люди Книги». Інакше ми були б безпорадні перед лицем викликів часу та обмежені у нашій вірі, зводячи її до слідування літері. Джерела нашої віри – Святе Письмо і Традиція. Біблія, якою ми її знаємо, була сформована Церквою досить пізно (IV ст.), і до священних текстів не увійшло багато з того, що відбувалося, – інакше це була би безконечна книга. В певному сенсі вона такою є, бо діяння Божі продовжуються і записуються людьми постійно.

Традиція ж каже, що як завершилися земні дні Богородиці, Її тіло Апостоли поклали до гробу, але як потім його відкрили, то тіла не знайшли. Та, яка була зачата без первородного гріха, не мусила проходити через тління тіла, Вона одразу була взята на небо (а воно не є «енергетичною флуктуацією» – Господь же сказав, що буде пити вино у Царстві Отця!). Для нас це не тільки одна з істин віри і підстава прославляти Пречисту Діву, а й підтвердження істинності обітниці про майбутнє, про «воскресіння мертвих», яке ми урочисто сповідаємо в Символі віри.

1 травня 1946 року Папа Пій ХІІ звернувся до єпископів світу по їхню думку: чи має бути віра про взяття Богородиці на небеса стверджена як догмат. Майже всі єпископи відповіли ствердно. Хто вагався, то не через невіру, а виходячи з людської логіки – чи потрібно стверджувати те, що вже й так укорінене у християнстві.

У день урочистості Всіх Святих, 1 листопада 1950 року, Папа проголосив як догму віри, що «Марія, Пріснодіва, по завершенні свого земного життя була взята з душею і тілом у небесну славу».

Культ Матері Божої, взятої на небеса (для католицького богослов’я важливо, що сама назва це підкреслює, не зупиняючись на «успенні»), розвивався у Церкві здавна. Існує вісім чернечих орденів (один чоловічий і сім жіночих) під покровительством Марії Внебовзятої. Частий цей сюжет також в іконографії і живописі. В день 15 серпня це свято стали відзначати з 595 року, коли християнський імператор Маврикій переміг у битві персів, присвятивши цю перемогу Богородиці Внебовзятій.

Католицький храм Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Єрусалим.