14 вересня (свято)
 

І коли настала повнота часів, народився Христос, який мав викупити всіх з-під Закону. І в цю «повноту часів» включено всі деталі задуму Божого, починаючи від, припустімо, появи Непорочно Зачатої Марії, яка мала стати матір’ю Сина Божого, і закінчуючи, наприклад, прийняттям у Римській імперії хреста як засобу і водночас символу ганебної кари.

Юдейська традиція не знала такого способу покарання. Хрест як історичний факт виник за Александра Янная (103-76 до н.е.), юдейського царя з роду Хасмонеїв, який таким чином розправився з повсталими фарисеями. Він запозичив цей вид покарання від римлян (які взяли її у фінікійців та персів). Яннай «розібрався» зі «своїми»; натомість у Римській імперії ця кара не застосовувалася до її громадян – була надто жорстока й ганебна. Рим захищав «своїх» навіть у цьому.
По смерті Спасителя хрест швидко «вийшов з ужитку» як спосіб покарання. Він немовби виконав свою функцію, ставши відтоді символом відкупительної смерті Сина Божого, і з ганебного знаку перетворився на знак спасіння.

Складні умови розвитку християнства в перші три століття означали як сильну ревність віри, так і сильні переслідування, молитви по потаємних місцях і приховування різних святих речей від стороннього ока. Тільки християнська імператриця Єлена близько 320 року дала розпорядження відшукати хрест; за переказом, зі знайдених хрестів один був визначений як Істинний, бо померлий чоловік воскрес, коли його тіло поклали на це дерево.

День знайдення хрестів – 14 вересня – став днем свята Воздвиження Хреста Господнього, символом тріумфу життя над смертю, віри над переслідуваннями, торжества Бога над усіма ворогами.

Саме ж дерево хреста не завжди перебувало у спокої та вшануванні: 614 року перси, яких вів цар Хозрой (Хосру Парвіз – «переможець»), напали на Святу Землю, поруйнували базиліки Гробу Господнього та Воскресіння, а знаючи, яку цінність становить хрест Ісуса для християн усього світу, забрали його з собою. Святиня повернулася 628 року, як одна з умов мирного договору, укладеного імператором Іраклієм, який переміг Хозроя в битві.

Недоброзичливці Церкви інколи кажуть, що якби зібрати докупи всі часточки Хреста Господнього, розіслані по світу, то назбиралось би на три хрести. Достовірність деяких часточок стало справді важко з’ясувати з плином часу, оскільки ще за св.Кирила Єрусалимського (†387) шановану реліквію розібрали на частинки й розіслали по храмах. Певною мірою, таке «розсіяння хреста» означає також і його збереження.

Найбільшу за розміром частину Хреста Господнього має на сьогодні храм св.Гудули в Брюсселі (на фото). В Римі зберігається часточка, яку імператори колись носили на грудях під час найбільших урочистостей. Серед скарбів паризької катедри Нотр-Дам є часточка Хреста, подарована колись польською королевою Анною Гонзага. У Польщі серед усіх храмів найбільша частка Хреста знаходиться в костелі домініканців у Любліні. В Україні теж є реліквії Хреста Господнього, наприклад, у парафії Воздвиження Святого Хреста в Києві, на Святошині.

Для християн Хрест Ісуса завжди був вівтарем, на якому Син Божий приніс Богу Отцю в жертву самого себе заради відкуплення світу. Серед святих було чимало таких, хто мав особливу побожність до Хреста Спасителя; декому Бог навіть дарував участь у спасительному стражданні Ісуса, даючи стигмати. Серед них – як чоловіки, так і жінки, як священики, так і миряни. Любов до Господа і участь у Його Хресті не застережена виключно для якогось одного стану, бо всі ми «у смерть Його охрестилися».

Часточка Дерева Хреста Господнього, яка сьогодні знаходиться в домініканській парафії м.Болеславець, Польща.