Після святкового Богослужіння в день великого празника громада вітала свого духовного пастиря. Від імені усіх слово мала сказати парафіянка, яка відзначалась простотою свого характеру. Із глибоким спокоєм промовила: "У цей радісний день, Вас недостойний отче, хочемо привітати із ….” а далі вже не було чути лагідний і спокійний голос. Бо, почувши слова "недостойний отче”, хто почав шуміти, а хто голосно обурюватися, а хтось відібрав мікрофон. Радісне обличчя священика поступово набирало вираз глибокого подиву… У цей час хор стрімко заспівав "многая літа” і все якось згладилось.
Коли всі вийшли з храму, то ніхто не розходився. Усіх випирала цікавість дізнатися про причину такої незручної і неочікуваної ситуації. І врешті, коли на порозі церкви з’явилась жінка у супроводі священика, то всі побачили, що обоє були у веселому настрої.
Вгадуючи бажання багатьох, жінка розпочала першою: "В часі посту я чула як наш священика дуже часто згадував про себе, кажучи "недостойний слуга Божий”. Я це глибокого сприйняла і подумала, що отець хотів би, щоб його так називали. Простіть мене наївну …. ”
Інколи потрібно задуматися над тим, що ми говоримо, чи ми віримо в це?
Слід пам’ятати, що є такі, які слухаючи нас, вірять у те, що ми говоримо… щоправда потім розчаровуються, бо ставлять нас в незручне і чомусь неочікуване становище …
Що скажете, дорогі грішники?
|
