Роздуми над Словом Божим на середу ІІІ Великоднього тижня

Христос воскрес, бо був слухняний своєму Отцю. А слухняний був, бо любив. Отець Його послав до людей, і Син виконував Його, а не свою волю. На послух Сина Отець відповідає тим, що все своєму Синові дарує: і воскресіння, і людей, до яких Його послав. Отець дарує все, бо любить.

У Євангелії написано, що ми маємо спочатку «бачити Сина», тобто що маємо насамперед помітити ту любов, яка єднає Отця і Сина. Любов, яка сповнена послуху і дарування. Коли стоїмо перед іконою Христа, маємо побачити, помітити, зауважити цю любов, маємо увірувати в Неї та прийти по неї до Христа.

Немає любові без послуху і без дару. Наша віра в Бога, який є Любов, базується на тому, щоб бути слухняними Синові Божому так, як Він слухняний щодо Отця Небесного. Але наша віра це також і впевненість, що коли так прийдемо до Христа, то Він усе нам подарує, що потрібне для життя. Життя повного, багатого і, що найважливіше, вічного.

Хто любить — не боїться, що щось утратить, коли буде слухняний і коли щось даруватиме. Діяння Апостолів показують, що учні Христа не бояться виконати Божу волю, навіть коли на позір вони щось втрачають, так, як Стефан навіть утратив життя, а Церква — безпеку, ставши переслідуваною. Бог відповість на наш послух, даруючи вічне життя мученикам, міць проголошення слова — місіонерам, а всім віруючим — радість.