Секулярні медіа сполошилися через слова майбутнього держсекретаря Ватикану щодо можливості скасування целібату для кліру. Чи це є знаком наближення змін? Чи це є черговим прикладом «розриву з традицією» Папи Франциска? Чи це відповідає думкам Папи Франциска? Чи це щось нове? Або чи це лише роздмухування на порожньому місці, бо преса не розуміє, про що говорить? Ось 9 фактів, які варто знати: - Хто зробив заяву?
Це архієпископ П’єтро Паролін, призначений змінити кардинала Тарчізіо Бертоне на посаді Державного скретаря Святого Престолу. Він проживає в місті Каракас, у Венесуелі, де працював Апостольським нунцієм. - Де він зробив цю заяву?
Він виголосив коментар під час інтерв’ю з венесуельською газетою «Ель Універсаль». Це було інтерв’ю власне про його нещодавнє призначення держсекретарем. - Що він насправді сказав?
Під час розмови з репортером відбувся такий діалог: «— Хіба не існує двох типів догм? Чи не існують незмінні догми, встановлені Ісусом, і ті, що постали пізніше, у ході історичного розвитку Церкви, визначені людьми, а отже, відкриті до змін? — Абсолютно. Є догми недоторкані й ті, що визначаються. — Целібат не… — Целібат — не догма Церкви, а отже, може обговорюватись, оскільки він є традицією Церкви». Це і спровокувало секулярні медіа — твердження, що целібат «може обговорюватись». - Що ще він сказав стосовно цього питання?
Розмова продовжилась: «— Він (целібат) є давньою традицією? — З ранніх століть. Після впровадження він існував під час першого тисячоліття, а після Тридентського Собору Церква підсилила його обов’язковість. (Насправді целібат став фактично обов’язковим за Папи Григорія VII, в ХІ столітті. — Прим. пер.) Це традиція, і її принцип живе у Церкві, оскільки за всі ці роки різноманітні події зробили свій внесок у розкриття Божого одкровення. Воно завершилось із смертю останнього апостола, св. Йоана. Після цього був розвиток розуміння та життя, засноване на одкровенні. — Щодо целібату… — Треба брати до уваги роботу, виконану Церквою для встановлення целібату духовенства. Ми не можемо просто взяти і сказати, що це належить минулому. Це великий виклик для Папи, оскільки він слуга єдності, і такі рішення треба робити з думкою про єдність Церкви, а не розділення її. Отже, можна роздумувати, обговорювати та заглиблюватись у ці питання, і можна подумати про певні модифікації, але завжди з урахуванням єдності та у згоді з Божою волею. Питання не в тому, чого хочу я, а в тому, чого хоче Бог для Його Церкви». - Що це все означає?
Небагато. Нічого нового, по суті, не прозвучало. Архієпископ правий, коли говорить про те, що целібат — не догма. Це питання церковної дисципліни, та — хоча я ще не бачив цитування таких фактів секулярними медіа — сьогодні існують жонаті священики, навіть у латинському обряді Католицької Церкви, в якому, власне, існує вимога целібату. Поза тим, що новин ми не почули, звернемо увагу на контекст цього обміну думками: це було інтерв’ю нунція в місцевій газеті на завершення праці. Це не те місце, де Церква драматично виголошує офіційні заяви. Це взагалі не була офіційна заява, радше особисте інтерв’ю. - То це не є пробою суспільної думки, замовленою Ватиканом для підготовки суспільства до жонатого священства?
Ні. Це була проста відповідь на питання в інтерв’ю. Зазначимо також, що після якнайкоректнішого опису позиції Церкви, арх. Паролін моментально заперечує будь-які очікування змін в дисципліні Церкви. Він каже: «Ми не можемо просто взяти і сказати, що це належить минулому». Далі, після слів про можливість обговорення, він нагадує, що ми маємо шукати не власної волі, а волі Божої. Він присвятив більше слів спробам заперечити та заспокоїти очікування змін, ніж заяві про те, що целібат не догма і є відкритим до обговорення. - То це нічого не говорить про думки Папи Франциска з цього приводу?
Ні. - То ми знаємо щось про думки Папи Франциска щодо целібату?
Так. У книзі «Папа Франциск: Розмови з Хорхе Берґольйо» (книга-інтерв’ю, написана до того, як він став папою) кардинал Берґольйо сказав: « Добре… почнемо з останнього питання: чи Церква збирається коли-небудь змінити політики стосовно целібату. По-перше, хочу сказати, що не люблю грати у «відгадай думку». Але, припустивши таку зміну, не можу повірити, що вона відбулась би з огляду на нестачу священиків. Якби таке сталось, то радше з культурних причин, як от на Сході, де жонаті чоловіки можуть бути священиками. Там, у певні часи та в певній культурі, було так, і є у наш час. З особливим наголосом хочу сказати, що якщо Церква коли-небудь змінить щось у своїй позиції, це буде відповіддю на культурні виклики у конкретному місці; це не буде глобальним рішенням або питанням особистого вибору. Таке моє переконання… Наразі я погоджуюсь із Бенедиктом XVI, який сказав, що целібат треба зберігати. А як це може відобразитись на числі покликаних до священства? Я не переконаний, що скасування целібату призведе до аж такої кількості покликань, достатньої для покриття недостачі». - То чи ми маємо справу з «розривом з традицією» з боку Папи Франциска?
Ні. По-перше, Папа Франциск нічого не зробив. Висловлювання належать не йому, а архиєпископові Пароліну, якому репортер поставив питання про целібат під час інтерв’ю. По-друге, цей підхід не відрізняється від того, як до справи ставився Папа Бенедикт. На першому ж Синоді єпископів, де він головував, 2005 року, він дозволив поставити це питання на обговорення. Більше того, отці синоду вирішили не рекомендувати подальше дослідження ідеї жонатого священства в латинському обряді, але Папа Бенедикт все одно дозволив таке обговорення. Отже, це все знову не вписується у парадигму «Хороший Франциск проти Поганого Бенедикта», в яку медіа намагаються усе заштовхати. Джіммі Екін, National Catholic Register
Переклад: Антон Герасименко, СREDO
| 
