Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІІ тижня Великого Посту

Ісус у синагозі в Назареті розкриває таємницю своєї місії, посилаючись на текст пророка Ісаї, який говорить про бідних, ув’язнених, сліпих і пригноблених (пор. Іс 61, 1-2) і дуже добре відображає становище народу Галілеї за часів Ісуса. В ім’я Боже Ісус приходить звіщати Добру Новину убогим, звільнити в’язнів, повернути зір сліпим, дати свободу пригнобленим. Прочитавши слова пророка, Він каже: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших» (Лк 4, 21). У синагозі спершу запанував подив (пор. Лк 4, 22). Але відразу ж після нього настала реакція дискредитації. Люди в синагозі були шоковані й не хотіли більше нічого знати про Ісуса. «Чи ж він не син Йосифа?» (Лк 4, 22b). Чому вони були так шоковані? Яка причина цієї несподіваної реакції?

Ісус, цитуючи текст Ісаї, опускає фрагмент вірша (Іс 61, 2), в якому говориться про «день відплати (помсти) нашого Бога». Назаретяни здивовані саме з цього приводу. Вони чекали на Добру Новину про звільнення пригноблених як день Божої помсти гнобителям. Але такий прихід Царства приніс би тільки поверхневі зміни, а не зміну і преображення системи. Ісус не приймає такого способу мислення. Його досвід Бога-Отця допомагає Йому краще зрозуміти значення пророцтв. Він бере на себе помсту. Назаретяни, однак, не сприймають Його пропозиції, кажучи: «Чи ж він не син Йосифа?»

Вони також заздрять Капернаумові за чудеса, які Ісус учинив там, а не в рідному Назареті. Він їм відповідає: «Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині» (Лк 4, 24). Фактично вони не сприймають нового образу Бога, який Ісус відкриває їм через цю нову і більш вільну інтерпретацію тексту Ісаї. Послання Ісуса веде євреїв поза межі їхнього ексклюзивного становища як єдиного вибраного народу і відкриває їх на все людство.

Дві історії зі Старого Завіту, які пригадує Ісус, мали б допомогти спільноті подолати непорозуміння і зрозуміти універсальність Бога. Ісус використовує дві добре відомі історії Старого Завіту з життя пророків Іллі та Єлисея . Цими історіями Він критикує людей із Назарета, що були зосередженні тільки на собі. Ілля був посланий до іноземки — вдови з Сарепту (пор. 1 Цар 17, 7-16) . Єлисей мав заопікуватися сирійцем Нааманом (пор. 2 Цар 5, 14).

Після тих слів мешканці мали намір кинути Його в урвище, «та Він, пройшовши серед них, пішов далі». Ісус своїми словами не заспокоює людей; навпаки, ще більш сердить їх, аж до бажання вбити Його. І хоча Ісуса було відкинуто, Він спокійний! Гнів інших не може змусити Його змінити думку. Сьогоднішнє Євангеліє підкреслює, що важко подолати менталітет привілею, який замикає людину саму в собі.