Роздуми над Словом Божим на п’ятницю VI Великоднього тижня

Що то за день настане, коли «не проситимете нічого»?

Наскільки знаємо, і дня не минає, щоб ми чогось не попросили — то в Бога, то в людей. Нам щодня щось потрібне для існування: чи то гроші, чи дружня підтримка, чи молитва за ту чи ту потребу в нашому житті або в житті близької нам людини. Ми прокидаємось і засинаємо з думками про потреби. І ці потреби нікуди не зникають із часом, вони тільки накопичуються. Коли задовольняється одне прохання, на його місці з’являються п’ять інших.

Тому ми самі навчилися прискорювати вирішення тих чи тих питань, потреб, так званих проблем насущних. Тільки цей поспіх не завжди добрий для нас…

Жінці, щоб народити дитя, необхідно виносити його дев’ять місяців. Час в очікуванні, переживаннях, підготовці до народження — і, звісно час, болісних мук самих пологів. Це певний процес, під час якого формується плід, дитя, що принесе багато радощів по своєму народженні в цей світ.

Якщо крізь призму цього прикладу подивимось на буденні потреби, які вимгаають негайного вирішення, — то, гадаю, варто почекати, щоб не нашкодити собі. Бо, народивши раніше потрібного терміну, ми тільки зашкодимо і здоров’ю дитини, і самій матері.

Розглянемо деякі життєві приклади щодо самостійного вирішення проблем. Звісно, їх набагато більше, але деякі варто озвучити:

— Прагнемо щось терміново придбати, а коштів на це замало, тож користуємося кредитом, входимо у борги. А придбавши певну річ, уже не радіємо від її наявності, бо тягарем на наші плечі лягає кредит, який заборгували. Якби ж трохи почекали — можливо, назбирали б самостійно необхідну суму, чи просто з часом відмовились би від купівлі, зваживши справжню необхідність її придбання, бо могло бути й так, що то емоційний імпульс засліпив голос розуму.

— Вступаємо в статеві стосунки до таїнства шлюбу, бо несила чекати. Втрачаємо цінність шлюбної ночі, освяченої Божим благословенням. Через втрачену невинність втрачаємо повагу до себе і до свого обранця. Невже так важко почекати? І, власне, виявляємо цим недовіру один до одного. Цінність дошлюбної невинності втратили вже давно, і складно будь-що довести в наш час, і маємо що маємо: статистика розлучень приголомшує.

— Маємо незаплановану вагітність. Що ж, зробивши аборт, крім того що вбили своє дитя, ми ще втратили шанс бути батьками, і цей гріх переслідуватиме все життя. І замислюєшся над питанням, ким він міг бути, скільки радості могло принести його життя?.. Сприятливого моменту не чекайте, його не буде. Труднощі будуть завжди; в тому й суть, що радієш, подолавши перешкоди, кризи, бо отримаєш дар материнства, батьківства.

Що ж нам заважає бути щасливими? Може, відсутність спроможності почекати. Витривалість, здатність терпіти — на сьогодні це рідкість, бо все має вирішуватися негайно. В час нових технологій, технічного прогресу, де час — це гроші, де звичайний відпочинок — це марнування часу… Скільки ж брехні ми носимо в собі? З думкою що покращуємо якість свого життя, насправді ми поступово доводимо його до руйнації. Живучи, перестаємо жити.

Той день, коли не проситимеш нічого, — це день, коли зупинишся, перестанеш бігти, роззирнешся навколо. Як гадаєш, що зможеш побачити, узріти? Заплющ очі, так легше зупинитися, складно буде йти далі. Можливо, ти вже все маєш, що тобі необхідне для щасливого життя в цьому світі? Зможеш зробити переоцінку цінностей. Якщо вже є поряд із тобою людина, яка тебе любить і турбується про тебе, — що ще потрібно? Комфорт, достаток, кар’єра, статус, гроші та все інше не зроблять тебе щасливим, усіх потреб не задовольнять, довго радіти від цього не будеш. Це вже доведено на досвіді багатьох людей, успішних особистостей. У книзі Екклезіаста про це багато говориться: «марнота…» Тож зупинись, поглянь на Бога, почекай, озирнися — і матимеш радість, і нічого не попросиш… Усе необхідне Бог уже дав тобі. Навчись спочатку жити з цим, щоб отримати щось більше, але з часом, поступово. Пам’ятай про дев’ять місяців і про той плід, що народжується в очікуванні та в муках радощів.

Джерело: CREDO