Франциск Ксаверій (1506-1552) був першим єзуїтом-місіонером, котрий навернув до Христа тисячі людей, а своїм прикладом надихнув багатьох чоловіків вступити до Товариства Ісуса і євангелізувати далекі народи. Він був одним із семи засновників єзуїтського чину і відправлений на місію до Індії ще до того, як їх релігійне згромадження отримало офіційне погодження Католицької Церкви.
Франциск народився у родинному замку Наварре на півночі Іспанії і там отримав початкову освіту. У вересні 1525 року відправився до Парижу на навчання в університеті. Його сусідом по кімнаті був П’єр Фавр. Через чотири роки до кімнати вселився Ігнатій Лойола, котрий переконав хлопців, що слід працювати заради спасіння душ. Згодом до них приєдналося ще четверо студентів. Лойола був їх духовним наставником і надихав вирушити до Святої Землі. Франциск був одним із семи єзуїтів, котрі в каплиці Діонізія Паризького в Монмартрі склали приватну обітницю вбогості, чистоти і послуху, а також навертати мусульман на Близькому Сході (або виконувати інше побажання папи у випадку, якщо це не вдасться здійснити впродовж року).
У 1534 році Франциск з Ігнатієм почали вивчати теологію. Франциск пройшов 30-денні «Духовні вправи», укладені Ігнатієм, метою яких є розвинути в особи більшу щедрість на службі Богові і людині. Вони викликали у Франциска мотивацію, яка вела його впродовж решти життя і приготувала шлях для подальшого містичного досвіду.
У 1536 році перші єзуїти вирушили до Венеції, звідки відправлялись кораблі до Святої Землі. Прочекавши два місяці на корабель і працюючи в місцевих лікарнях, хлопці вирушили до Риму, щоб просити папського дозволу на їх паломництво, а також висвячення тих, хто серед них ще не був священиком. Франциск, Ігнатій та ще четверо членів прийняли священичі свячення з рук папського делегата в його приватній каплиці 24 червня 1537 року. Прочекавши ще майже рік на корабель (через війну з турками кораблі в тому напрямку не плавали), група поставила себе до диспозиції папи. Згодом вони почали проповідувати в університетах – Франциск у Болоньї разом з Ніколасом Бобаділлою.
Через деякий час, на прохання португальського короля Івана ІІІ, папа Павло ІІІ доручив двом єзуїтам поїхати в нову португальську колонію в Індії. Ігнатій обрав Сімона Родрігеса і Ніколаса Бобаділлу, але останній важко захворів і не міг їхати, тому замість нього відправили Франциска (котрий на той час був секретарем і близьким товаришем Ігнатія).
15 березня 1540 року Франциск і Сімон покинули Рим і наприкінці червня прибули в Лісабон. Вони запізнились на корабель і були змушені чекати до наступної весни. За цей час вони проповідували і дбали про в’язнів. Король був настільки задоволений їх працею, що попросив одного з них залишитися і започаткувати школу. Родрігес залишився, а Франциск вирушив у дорогу. Сідаючи на борт корабля, він отримав лист, в якому папа призначив його апостольським нунцієм, що давало йому владу над усім португальським духовенством в Гоа. Корабель вирушив у дорогу 7 квітня 1541 року в день 35-их уродин Франциска.
Подорож до Гоа тривала 13 місяців, включаючи довге очікування на сприятливі вітри в Мозамбіку. Прибувши до землі призначення, енергійний іспанець почав проповідувати серед португальців, відвідувати в’язниці та служити прокаженим. Він намагався вивчити тамільську мову, але під час першої місії на Параварі, був змушений використовувати перекладачів – рибаків, що жили на південно-східному узбережжі Індії. Однак його очевидна доброта та вміння переконувати подолали усілякі труднощі в комунікації. Йому вдалося перекласти на місцеву мову короткий катехизм. За сім років до його прибуття сюди близько 20 тисяч місцевих жителів навернулись на християнство, але не мали пастиря, тому Франциск утвердив їх у вірі, охрестив тих, хто був готовий, і підготував катехитів, що залишалися на місцях в той час, як він переміщався з одного села в інше. До кінця 1544 року він дійшов до західного узбережжя Індії і за листопад-грудень охрестив близько 10 тисяч осіб. Він передбачав, що встановлення шкіл і вплив португальців утримуватиме місцеве населення у вірі. Вздовж узбережжя йому вдалося побудувати близько сорока церков.
Як першому єзуїту в Індії, Франциску було важко забезпечити успіх своїм місіонерським подорожам. Замість того, щоб спробувати почати підхід до християнства через традиції місцевої релігії, як це робив його наступник Матео Річі у Китаї, Франциск хотів змінювати тогочасне суспільство. Його наступники спочатку намагалися навертати вельмож, щоб мати вплив на більшу кількість людей, а Франциск спочатку проповідував серед нижчих верств населення. В Індії ця практика була успішною, оскільки місцевим жителям імпонував спосіб життя Франциска. Однак пізніше, в Японії, йому довелось змінити тактику. Оскільки основним завданням Франциска, як призначив король Іван ІІІ, було відновити християнство серед місцевих португальців, він боровся за відновлення моральних цінностей (португальські моряки вступали в незаконні стосунки з індійськими жінками) і проводив катехизацію незаконнонароджених дітей.
У 1546-47 роках Франциск перебував в Індонезії. Його праця в цій країні спричинила до значних змін. На островах Малуку, де він заклав основу для постійних місій, його називали «Апостолом Індії». Після того, як Франциск поїхав звідти, туди прибули інші місіонери. У 1560-их кількість католиків лише на острові Амбон становила 10 тисяч, а вже в 1590-их – 50-60 тисяч.
У Малакці в грудні 1547 року Франциск познайомився з японцем на ім’я Анхіро. Анхіро став першим японським християнином і розповів Франциску про свою країну, її звичаї та культуру. У своїх листах Франциск зазначає: «Я запитав Анхіро, чи прийняли би японці християнство, якби я поїхав з ним до його країни, а він відповів, що не одразу – спочатку вони б задавали мені багато запитань, щоб дізнатися все, що я знаю. А понад усе, вони б хотіли побачити, чи моє життя відповідає тому, що я проповідую».
В січні 1548 року Франциск повернувся до Індії. Наступних 15 місяців він був змушений займатися різними адміністративними справами, а також їздив на Південь та Схід Азії, де залагоджував неприємну ситуацію, що виникла у зв’язку із «нехристиянським способом життя та поведінки португальців», що перешкоджали місіонерській діяльності.
До Японії Франциск прибув 27 липня 1549 року. Зі собою він привіз подарунки для Короля Японії, оскільки планував представити себе апостольським нунцієм. Його супроводжував Анхіро і ще три єзуїти. Однак їм не дозволяли ввійти до жодного порту аж до 15 серпня. Як представника португальського короля, Франциска приймали досить привітливо. Даймьо (провінційний володар) Сатцуми прийняв його 29 вересня, однак наступного року заборонив своїм підданим навертатись на християнство під загрозою кари смерті, а також проводити катехизацію християн загалом. Проживши до кінця 1550 року в родині Анхіро, Франциск подався до іншої провінції – Ямаґучі, де місцевий даймьо дозволив йому проповідувати. Однак ще не добре володіючи японською мовою, йому довелось обмежитись лише читанням вголос перекладу катехизму.
Франциск був першим єзуїтом, що прибув на місію в Японію. Зі собою він привіз зображення Мадонни та Мадонни з дитятком. Саме ці картини допомогли йому розповідати японцям про християнство, оскільки існував великий мовний бар’єр (японська мова не була схожою на жодну з тих мов, з якими до того зустрічались місіонери). Франциск докладав максимум зусиль для того, щоб вивчити мову, а в той час мистецтво відігравало одну з найважливіших ролей у його навчанні в Азії.
Впродовж 45-ти років єзуїти залишалися єдиними місіонерами в Азії. Японців було нелегко навертати, оскільки багато людей вже сповідували буддизм і синтоїзм. Франциск намагався боротись із упередженням деяких японців, котрі вважали, що Бог, котрий створив усе, в т.ч. зло, не може бути добрим. Японців також хвилювало те, що всі їхні предки живуть в пеклі. Не зважаючи на такі відмінності, Франциск відчував, що японці – добрі люди, схожі на європейців, і що їх можливо навернути. З плином часу його місію можна було вважати плідною: він заснував згромадження в трьох містах і поставив над ними провідників-єзуїтів. Після цього Франциск вирішив повернутись до Індії.
По дорозі до Індії, у зв’язку із бурею, йому довелося зупинитися біля китайського острова Гуангжу, де він познайомився із купцем Діого Перейра. Купець показав йому лист від португальців, яких тримали на цьому острові заручниками, і які просили про переговори між послом Португалії та Імператором Китаю щодо їх звільнення. Франциск відправився до Гоа, а вже 17 квітня разом з Діого Перейра вирушив до Китаю. Там він представився апостольським нунцієм, а Перейру – послом Короля Португалії. Однак пізніше він згадав, що забув вірчі грамоти, якими визнавали його апостольським нунцієм. При поверненні до Малакки виявилось, що гаванню завідує новий капітан порту. Він відмовився визнавати титул нунція, попросив Перейру відмовитись від титулу посла, призначив для корабля нову команду і забрав подарунки для китайського імператора.
У серпні 1552 року їх корабель прибув до китайського острова Шангчуан, за 200 км. від теперішнього Гонконгу. Цього разу його супроводжували лише троє осіб: студент-єзуїт Альваро, китаєць Антоніо та малабарський служник Крістофер. В середині листопада Франциск написав листа, в якому розповів, що якийсь чоловік погодився завезти його на континент за велику суму грошей. Відправивши назад Альваро, Франциск залишився лише з Антоніо. Франциск Ксаверський помер 3 грудня 1552 року від застуди, так і не дочекавшись на корабель, що мав довезти його до континентального Китаю.
Франциска поховали на острові Шангчуан. 22 березня 1553 року його тіло тимчасово перенесли до храму Св. Павла в Малакці, а 15 квітня Перейра забрав його до свого дому. 11 грудня 1553 року Перейра завіз тіло до Гоа, де воно зараз і знаходиться. Раз в десять років його нетлінні мощі виставляють на 6 тижнів для загального огляду (останній раз це було у 2006 році).
Франциск Ксаверій відомий у світі своєю місіонерською працею, в якій він був організатором і першопрохідцем. Після Апостола Павла, він навернув більше людей, ніж будь-хто інший. В Індії він започаткував і розвинув єзуїтські місіонерські методи, які пізніше успішно використовували його послідовники. Одні з головних його ідей полягали в тому, що місіонер повинен пристосуватися до звичаїв та мови того народу, який хоче євангелізувати, а також в необхідності виховувати та навчати духовенство з місцевого населення. Усі його зусилля залишили значний відбиток на історії місіонерської діяльності в Індії. Його праця, як одного з перших місіонерів Азії, має основоположне значення для християн у поширенні віри в Китаї та Японії. Сьогодні в Індії досі існують чисельні єзуїтські місії і багато шкіл. Ті території, які євангелізував Франциск Ксаверський досі залишились католицькими. В Японії вплив виявився меншим: після переслідувань Тойотомі Хідейосі 1587-89 рр., в результаті яких тисячі католиків загинули мученицькою смертю, та закриття Японії для іноземців, християнам Японії довелось піти у підпілля та розвинути незалежну християнську культуру.
Найбільшим прагненням Франциска було привести світ до Ісуса Христа. Озброєний лише бревіарієм та книгою наук для доброго життя відповідно до прикладів святих (автор – хорватський священик Марко Маруліч), він проповідував Євангеліє вбогим та хворим, витрачаючи більшість свого часу для служіння їх потребам. Ночі він проводив у молитві. Для особистих потреб він потребував тільки пару черевиків. Їв лише стільки, скільки треба було для того, щоб вижити.
Франциск Ксаверій є святим Католицької Церкви. Папа Павло V беатифікував його 25 жовтня 1619 року, а папа Григорій XV канонізував 12 березня 1622 року разом з Ігнатієм Лойолою. Франциск є покровителем усіх місіонерів. Католицька Церква відзначає його день 3 грудня.
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
