Роздуми над Словом Божим на свято свв.Симона і Юди Тадея

«…і провів цілу ніч у молитві до Бога.»

Ви помічали, якими різними можуть бути хвилини? Інколи вони тягнуться, як смола, що розтопилася на сонці. Інколи летять зі швидкістю комети. Як на мене, це залежить від того, що відбувається протягом того, як секундна стрілка оббігає циферблат. Одне коло, друге, третє…

Молитва у тиші належить до такого часу, коли секундна стрілка просто перестає рухатися. Важко провести у мовчанні (наприклад, перед Пресвятими Дарами) цілих 30 хвилин. Я не раз помічала, що погляд мимоволі тягнеться до годинника на лівому зап’ястку. Або ж рука тягнеться по молитовник, аби заглушити напружену порожнечу храму, каплиці… серця. Або ж до кишені по розарій — аби вже точно знати, що «час не втрачено»: я рахувала бусинки і пошепки повторювала слова, а отже, я молилася.

Дорослу людину тиша лякає майже так само, як малих дітей — темнота. Тому що для нас, дорослих, тиша — це і є темнота. Тиша — це дрімучий ліс. І якось у цей ліс не хочеться. Ось і знаходимо собі обхідні шляхи у вигляді молитовника, розарію… підмічання невитертої пилюки…

Ісус не мав ні молитовника, ні розарію, коли Він цілі ночі проводив у молитві. Він мав відкрите Серце та синівське ставлення до Бога. А це набагато більше, ніж стрілки, циферблат, молитовник і перебирання бусинок. Якщо тільки я  голова відкрити перед Богом своє серце і сказати Йому: «Отче!»

Запрошую сьогодні на прогулянку тихим осіннім лісом молитви. При собі мати відкрите серце і трохи вільного часу. Хтозна, може, «темний ліс» зовсім і не такий темний?

Джерело: CREDO