Роздуми над Словом Божим на Великий четвер

На Сході миття ніг після подорожі чи перед трапезою було звичним жестом, як у нас сьогодні знімають пальто, шапку і вуличне взуття, перш ніж сісти за стіл. Адже дороги тоді були запиленими, ходили по них босоніж або у відкритих сандаліях. Мити комусь ноги було знаком залежності: жінка могла мити ноги чоловікові (а не навпаки), раби мили ноги господареві чи його гостям (пор. 1 Сам 25, 41).

         Не було, натомість, звичаю, щоб господар мив ноги своїм гостям, навіть найбільш шанованим. Тому, коли Ісус під час Останньої Вечері встає від столу і миє ноги своїм учням, у них це викликає справжній шок. Петро протестує, але погоджується після відповіді Ісуса: це потрібно, щоб «мати частку з Ним». Прагне навіть більшого, щоб Ісус обмив його усього: і руки, й голову. Судячи з реакції Петра, він двічі помилявся щодо значення Ісусового вчинку. Спочатку думав, що Ісус хоче виконати звичайний куртуазний жест. Потім із відповіді Ісуса (і ще, мабуть, із факту, що це відбувалося не перед трапезою, а в її ході) робить висновок, що Ісус встановлює якийсь новий ритуал, щось на зразок хрещення Йоана Хрестителя як знаку покути й очищення від гріхів. Тому й просить, щоб міг обмитися увесь.

         Тим часом для Ісуса обмиття ніг Апостолам – жест наскрізь символічний. Він стає кульмінацією навчання, яке Ісус не раз нагадував своїм учням: «Коли хто хоче бути першим, хай буде з усіх останнім і усім слугою» (Мк 9, 35), «Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити…» (Мк 10, 45). У контексті Великого Четверга, дня встановлення Євхаристії і таїнства священства, цей заклик Ісуса до постави покори і служіння з великою силою промовляє до тих, що продовжують справу Апостолів – єпископів, священиків. Але це теж заклик до кожного, хто вважає себе учнем Христа. До кожного, хто споживає святе Тіло і Кров Господа, хто стає причасником його жертви, найвищого акту покори і служіння.