Вільям Миллер і адвентизм першої половини 19-го століття

Те, що в основі походження цієї організації лежить те, що виникло в Америці на початку 19-го століття рух адвентизму, - поза сумнівом. Слово адвентизм походить від англійського слова "advent", "при-бытие, що означає, прихід або пришестя". Серед англоязычних християн воно вживається для позначення прийдешнього Другого Пришестя Христа. Ця доктрина, як знають віряни, - важлива частина вчення Нового Заповіту.

Христос вознісся на небеса після Свого воскресіння, проте Він неодноразово говорив про те, що прийде в цей світ знову в силі і славі небесній (Матф. 24 і 25; Марк 13; Лук. 21). Під час того, що Його вознесло Божі  ангели підтвердили цю обіцянку апостолам (Діян. 1:10- 11). Тому апостоли проповідували людям про Друге Пришестя Господа Ісуса Христа (Иак. 5:8- 9; 2 пет. 3; 2 Феc. 1:7- 10; Отк. 22:12, 20).

Проте важливо помітити, що у зв'язку з Другим Пришестям Христа, було неодноразово сказано, що людям не дано знати, коли саме воно буде. Нам дані лише ознаки і попередження. Пришестя Спасителя, згідно з Новим Заповітом, буде несподіваним як для вірян, так і для невіруючих (Матф. 24:36, 42-44; 1 Феc. 5:1- 30). Віряни мають бути завжди готові до Його Пришестя (Матф. 24:44; 25:13; 1 Феc. 5:4- 6).

Христос сказав учням, і ми повинні прийняти, що Він мав на увазі не лише апостолів, але і усіх нас: "Про день же том і годині ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець  Мій один" (Матф. 24:36). А після Свого воскресіння, перш ніж вознестися на небо, Він ще твердіше попередив: "Не ваша справа знати часи або терміни, які Отець  поклав у Своїй владі" (Діян 1:7).

Незважаючи на це, в історії церкви неодноразово бували випадки, коли люди в тому або іншому виді намагалися передбачити рік і час Другого Пришестя Христа і встановлення Його видимого Царства. Цим до теперішнього часу займаються багато єретиків і, на жаль, деякі віруючі християни. Одним з таких вірян був американський проповідник Вільям Миллер, баптист, що жив в Америці в першій половині 19-го століття. Він зробив спробу передбачити дату Другого Пришестя Христа і потерпів невдачу. Тому рух адвентизму - це прояв крайності в говорі Біблейського вчення про Друге Пришестя Христа, а також порушення попередження Спасителя не займатися цим.

Цей первинний адвентизм не мав нічого спільного з дотриманням суботи і вимогою дотримання Старозавітного закону, як практикується сьогодні в церкві адвентистів сьомого дня.

Між іншим, заради справедливості слід сказати, що в даному випадку немає підстав звинувачувати євангельських християн-баптистів у зв'язку з крайнім і невиправданим вченням Миллера. Як християнська конфесія баптисти ніколи не учили і не учать, що на основі Священного Писання можна або треба встановлювати дату Другого Пришестя Христа.

Те, що один з них спробував це зробити, не говорить про те, що баптисти повинні відповідати за нього. Якщо подивитися уважно, то серед інших конфесій також бували люди, які проявляли подібні крайнощі. У тих випадках, звичайно, їх крайнощі не досягли широкої популярності, як сталося у випадку з Миллером. Проте, ніхто не говорить, що конфесії, до яких вони належали, винні лише унаслідок приналежності до них таких людей. Як конфесія баптисти ніколи не вірили і не вважали виправданим такий підхід до Священного Писання, який був у Миллера.

Грунтуючись на тлумаченні деяких пророцтв Дан. 8:13- 14, Миллер почав в 1831 році публічно заявляти, що Христос прийде знову на землю "приблизно в 1843 році". Багато хто повірив Миллеру і почали ревно поширювати його вчення. Таким чином, в Америці грунтувався новий рух, що дістав назву адвентизму.

Спочатку Миллер і його послідовники думали, що Христос прийде на протязі  дванадцяти місяців, починаючи з 21 березня 1843 року. Коли цього не сталося, вони отримали перший шок розчарування. В результаті цього друзі Миллера переглянули питання і вирішили, що в підрахунку була зроблена невелика помилка. Вони її "виправили" і сказали, що Пришестя Христа відбудеться в 1844 році, і кінцевою датою призначили 22 жовтня 1844 року. Проте і ця дата виявилася недостовірною. Таким чином, Миллер і його друзі опинилися в скрутному положенні. Сам Миллер визнав помилку і залишив рух. Багато хто з його послідовників зробив те ж саме. День 22 жовтня 1844 року відомий в Америці, як "день великого розчарування".

Нові пояснення невдалої дати і походження церкви адвентистів сьомого дня

Проте не усі адвентисти поступили так, як Миллер. Деякі з них зайнялися новим переглядом підрахунків Миллера і вирішили, що пророцтво Даниїла відносно 1844 року в основному правильно. Тільки, на їх думку, сталася помилка в наступному. Миллер учив, що в 1843 або 1844 року Христос видимим чином прийде удруге в наш земний світ, тоді як пророцтво Дан. 8:13- 14 треба розуміти, як Його невидимий для людей вхід 22 жовтня 1844 року у Святе Святих на небесах, щоб почати особливе служіння. Організатором цього тлумачення був послідовник Миллера, Хирам Эдсон, що нібито бачив 23 жовтня 1844 року Христа, що увійшов на небі у Святе Святих і що почало особливе служіння. Хирам Эдсон і його друг О. Кросиер, що прийняв бачення Эдсона як достовірне, учили, що Христос був віддзеркаленням служіння Старозавітних священиків. З часу того, що Свого вознесло Він здійснював служіння священика, що пропонував пробачення людям, але 22 жовтня 1844 року Христос увійшов до Святого Святих, де Його служінням стало "знищення" гріхів померлих вірян. Ця спроба через тлумачення примирити "велике розчарування" з Біблією отримала подальший розвиток і, нарешті, стала доктриною "слідчого суду". З часом, духовним лідером цієї групи адвентистів стала Олена Уайт, яку вони прийняли за пророка, тому що вона переконала їх в достовірності своїх особливих "небесних видінь". За її словами, вона зв'язала ідеї Эдсона і Кросиера про вхід Христа у Святе Святих в 1844 році для нового особливого служіння зі своїми видіннями небесної скінії і скрижалей Божого Старозавітного закону, в яких особливо підкреслювалася важливість четвертої заповіді закону, тобто дотримання суботи, сьомого дня від створення світу, згідно першої глави книги Буття.

У 1863 році в результаті діяльності Олени Уайт, через дев'ятнадцять років після "дня розчарування", утворилася церква адвентистів сьомого дня. Доктрина про "слідчий суд", як говорить сама пані Уайт, полягає в тому, що протягом 18 століть після того, що вознесло Христа Його служіння : здійснювалося в першому відділенні (небесного, Н.П.) святилища. Кров Христа клопотала за грішника, що кається, примиряючи його з Батьком, проте ці гріхи як і раніше залишалися відміченими в небесних книгах. Як в давнину гріхи народу вірою покладалися на жертву за гріх і за допомогою її крові переносилися образно в земне служіння, так і в Новому Заповіті наші гріхи вірою покладаються на Христа і переносяться в небесне святилище. І, як в прообразному служінні здійснювалося очищення земного святилища за допомогою видалення гріхів, так і дійсне очищення небесного святилища повинне статися за допомогою видалення, або знищення гріхів, внесених туди. Але, раніше цього мають бути дослідницькі книги, щоб вирішити, хто через пробачення гріхів і віру в Христа може отримати право на порятунок. Тому очищення святилища включає і роботу слідчого суду. Ця робота має бути завершена до того часу, як з'явиться Христос, щоб спокутувати Свій народ, бо коли Він прийде, Він принесе з Собою відплату, "щоб кожному віддати у справах його" (Откр. 22:12).

Теорія "слідчого суду" заснована на перебільшеному сообразовании Старозавітного священства із служінням Христа і зменшує досконалість і закінченість голготської  жертви Христа Спасителя для нашого порятунку (Евр. 9:28; 10:12- 14). Згідно цієї теорії, пробачивши нам гріхи, Христос спочатку вносить їх до небесного святилища, а лише потім знищить їх там. А, що стосується порятунку, то воно залежить від розслідування життя віруючої людини після його смерті. Таке припущення не відповідає ясному вченню Нового Заповіту про порятунок. Христос вже спокутував нас, і Йому не треба розслідувати наші гріхи, якщо Він їх вже пробачив. Як би то не було, знайшлося досить адвентистів, які прийняли достовірність видінь Эдсона і Уайт і в результаті цього стали називатися адвентистами сьомого дня.

Другі адвентисти і їх теорії

Інші адвентисти відкинули теорію про невидиме небесне входження Христа у Святе Святих 22 жовтня 1844 року. Вони просто вирішили, що якщо дати 1843 і 1844 років виявилися помилковими, це не означає, що не можна надалі визначити рік, коли Христос все ж прийде видимим чином на землю удруге. Ці адвентисти продовжували пошуки вірної дати Другого Пришестя і дістали назву других адвентистів.

Деякі з них учили, що 6000 років історії світу від створення землі закінчаться в 1873 році, а раз так, то в 1874 році Христос прийде видимим чином і встановить на землі Своє Царство. Знайомство основоположника Суспільства Сторожової Вежі з другими адвентистами - причина походження організації, члени якої називаються у наш час свідками Єгови.