Перші чотири дні Великого Посту – пізнішого походження, аніж сама традиція Посту: за часів св.Григорія І піст розпочинався першої неділі чотиридесятниці. Суть цих днів – дидактична: відповідними повчаннями вони вводить нас у глибинне значення християнського посту.

Головні думки такі: стережися покути суто поверхової та фарисейської. Практика посту (середа), молитва (четвер), милостиня і любов до ближнього (п’ятниця), виконання заповідей (субота) в дусі істинної покути – ось зовнішні вправи великопісного періоду.

Те, що ми нині переживаємо в Попільну Середу, є тільки залишком урочистих обрядів, які колись відправляв єпископ над привселюдними каяниками. Хто лиш допустився публічного тяжкого гріха – мусив на початку Великого Посту піддатися публічній покуті; таким був церковний звичай від IV до початку Х століття. Публічна покута полягала насамперед у виключенні з євхаристійної спільноти, а крім того, покутники мали виконувати вчинки на винагородження, такі як молитва, умертвлення, піст. Перед виключенням із церковної спільноти на покутників урочисто надягали покутне вбрання та посипали їм голови попелом. Потім єпископ виводив їх за церковну браму. Це «виключення покутників» було вражаючим обрядом, який для решти вірних становив серйозне картання. У пізніші часи Церква пом’якшила свою покутну дисципліну; покуту стали накладати приватно. Королі та імператори, наприклад, Карл Великий, босоніж ішли разом з іншими  вірними по освячений попіл, і таким чином урочисто входили у період Великого Посту.

У Попільну Середу, згідно з канонами 1251-1252 Кодексу канонічного права, вірні повинні утриматися від м’ясної їжі та дотримати строгого посту (три прийоми їжі упродовж дня, причому лише один – досита). Закон про утримання від м’яса стосується осіб старших 14 років, а закон про піст – повнолітніх аж до досягнення 60-го року життя. Натомість канонічне право не накладає на вірних обов’язку участі в Євхаристії у цей день – хоч це поширена практика, від якої не варто відмовлятися без поважної причини.
 

Джерело: CREDO