Роздуми до Слова Божого на І неділю Великого Посту, рік Б

Наслідком гріха є вигнання з раю, і тому більшість наших зусиль до покращення життя – це пошуки раю і намагання повернутися до нього. А досвід вигнання супроводжує нас від самого початку. Немовлятко в лоні матері відчуває справжній рай: має що їсти, пити, перебуває в безпеці. І настає такий момент в історії життя кожного з нас – день народження. Власне, дитину наче виганяють із цього раю, що пов’язане з неабияким шоком! Потім дитячий садок, школа, інститут… зміна місця проживання… і, врешті, вершина вигнання, коли мусимо покинути цей світ.

Вигнання ми переживаємо також і на духовному рівні. Самі собі стаємо чужими, нам більше подобається займатися чиїмось життям, ніж своїм власним, краще бути з кимсь, ніж наодинці з собою.

Історія людства становить посилені пошуки куточка, де б ми почувалися затишно. Та от біда – шукаємо рай там, де його немає. Кожний гріх – це невдалі пошуки раю.

" Немає такого людського досвіду, якого б Бог не розумів

Пустеля! Так виглядає наше життя після Едему: багато міражів, якими не вдасться насититися. Саме такі умови людського буття прийняв на себе Син Божий. У Євангелії від Марка читаємо: Він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили. Коли відкидаєш спокуси лукавого – здобуваєш рай. Тому Ісус у цьому тексті показаний як Новий Адам. Згадка про диких звірів та опіку ангелів натякає на стан, пережитий Адамом у раю (коментар до Мк 1,12-13 у «Єрусалимській Біблії»). Коли в пустку свого серця неустанно запрошуватимеш Бога, воно знову стане зрошеним садом: …і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають (Іс 58,11)!

Господь часто ходив на відлюдні місця і там молився. Упродовж усієї історії християнства Його молитву наслідували багато подвижників. Відходячи на пустинні місця, вони «докопувалися» до пустелі свого серця, щоб запросити туди Бога. Перебування і спокутування Сина Божого в пустелі – знак того, який близький нам Господь. Немає такого людського досвіду, якого б Він не розумів.