Роздуми над Словом Божим на свято Народження Пресвятої Діви Марії

Сьогодні Церква дає нам неймовірно довге читання, першу частину якого і прочитати важко, не кажучи вже про трактування. Але з Божою поміччю та напрацюваннями отця Романа Лаби спробуємо торкнутися саме першої частини.

Єврейська традиція каже, що найголовніша думка всієї книги міститься в першому рядку, а найголовніша думка рядка — у першому слові. Недаремно єврейська традиція називає книги за першим словом. Так, книга Буття в єврейському каноні називається «Берешіт» («початок» — єврейською: б’решіт бара Елогім, на ПОЧАТКУ сотворив Бог…) Якщо враховувати, що Матей адресував своє Євангеліє саме єврейському народу, то цією традицією не будемо нехтувати. Євангеліє розпочинається словами «книга родоводу Ісуса». «Біблос». Це до питання факультативності читання Святого Письма. Ісус вводить нас у свою історію, до себе, дверима Біблії.

Тепер давайте розберемося з поняттям «родовід». У нашій культурі та сприйнятті ми говоримо про рідню абсолютно відірвано від нас самих. Є я, а є моя рідня. Це різне. Для єврея, особливо тогочасного, родовід був священним: то була частина людини, притому чи не найважливіша. Людина ототожнювалася зі своїм родоводом. Для підтвердження цієї думки згадаймо «родовід» Ноя (Бут 6, 9): «Ось родовід Ноя. Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом». Почекайте, а де родовід? Говориться тільки про якості самого Ноя! Власне, родовід у давньосемітському мисленні дорівнював самій людині, її якостям. «Назви свій рід — і я скажу, хто ти». Тоді цей непролазний частокіл з імен, який відлякує від Євангелія, змінюється розумінням, що Ісус від початку відкритий перед кожним, хто відкриває Письмо, на 100 %. Ісус одразу говорить навіть випадковому гостю Євангелія найсокровенніші речі — свій родовід. Чи розуміємо це ми, невипадкові гості Святого Письма?

І тепер важливо, чим Ісус ділиться, наскільки Він відвертий. Уявіть, що ви зустрічаєте малознайому людину і вона в ненав’язливій формі ділиться найпотаємнішим: «Мій дідусь віддав до гарема свою дружину, мою бабку, і намагався вбити свого сина (Авраам). А інший дідусь обманув батька і брата, а потім утікав від свекра. Взагалі він був дуже хитрий і брехливий (Яків). А ще один переспав із моєю бабкою, вважаючи, що вона повія. Вона зачала дитя від діда, і це її врятувало від каменування (Юда і Тамар). А ще один зґвалтував свою майбутню дружину, теж мою бабку, та вбив її тодішнього чоловіка, до того ж дуже підступно і підло (Давид і Вірсавія)». Вже волосся стає дибки, а це тільки початок історії! Чи є в нашому оточенні людина, яка щира з нами настільки і з якою ми можемо бути настільки щирими? Чи ці визнання Ісуса не збуджують у тобі вдячності та щирості у відповідь?

Подивіться: Ісус не цурається жодного, не замовчує жодного. Всі знаходять місце у Його родоводі. Якщо прочитати «житія біблійних героїв» з погляду гріха, то дійдемо висновку, що ми в жодному разі не гірші! І це правда. Тоді чому ми соромимося підійти до Ісуса? Чому вважаємо, що такі пропащі й нікчемні, жалюгідні та грішні, аж соромно іти до Христа?

Весь родовід ділиться на три частини по 14 поколінь. У єврейській, як загалом і в більшості культур, замість звичних для нас цифр використовували букви. Цифра 14 дорівнює слову «Давид», що в перекладі з єврейської означає «улюблений». Що Господь хоче сказати цими трьома «улюбленими»? Можливо те, що Він, Господь, знаючи про всі гріхи всіх 42 поколінь, не гребує ними, не просто прощає і очищає, міцно заткнувши носа в стерильних медичних рукавичках, аби не торкатися такої нечисті. Ні! Він любить. І про це говорить аж тричі. Улюблений, улюблений, улюблений…

В Євангеліях ми знаходимо два фрагменти, де Господь звертається до людини таким лагідним словом: під час Хрещення й на горі Тавор. Ці слова в обох випадках адресувалися Христу. А де ж утретє? Можливо, це третє «улюблений» заховане, неназване і звучить для кожного з нас, хто вміє прочитати між рядків…