Роздуми над Словом Божим на Середу 17 грудня

Євангеліє від Матея починається з родоводу Ісуса — переліку багатьох імен. Сьогодні хочу звернути увагу на жінок у родоводі Ісуса. Чому Матей їх згадав, враховуючи, що в ті часи з думкою або навіть присутністю жінок мало рахувалися? Хто вони такі були і що такого особливого зробили?

Фамар не відрізнялась побожністю. Вона переодягнулась у повію, щоб мати статеві відносини зі своїм свекром, бо він не хотів віддавати їй у чоловіки свого сина. Після чого вона завагітніла й народила двійню: Фареса і Зару (Бут 38). Рахав була блудницею і язичницею, яка жила у стіні Єрихона і допомогла розвідникам Ісуса Навина сховатись від переслідування (Іс Нав 2). Рута — моавитянка, язичниця. Вона, залишившись удовою, пішла за своєю свекрухою до Віфлеєма (Книга Рути). Четверта жінка згадується як «жінка Урії». Це Вірсавія, яку цар Давид зробив своєю коханкою, а потім убив її чоловіка Урію (2 Сам 11‑12). П’ята жінка — це Марія, від якої народився Ісус. Думаю, про Марію знає кожен.

Отже, серед п’яти жінок лише Марію можна назвати гідною бути згадуваною в родоводі Сина Божого. Чому повії, язичниці й коханки згадуються на першій сторінці Нового Завіту? Йоан Златоуст коментує: «Христос прийшов не для того, щоб уникнути нашого гріха і сорому, але щоб знищити їх. Він показав, що не соромиться нічого нашого, включаючи гріх». 

Отці Церкви вбачають у Рахав образ Церкви. Як Церква, тобто я і ти, була (а іноді є) язичницькою і поклонялась багатьом божкам, була невірною Єдиному Богу, як повія. Але з Рахав відбулося щось крутіше, ніж історія Попелюшки. В розмові з розвідниками вона визнає Бога, «бо Господь Бог ваш — Бог на небі вгорі і на землі внизу» (ІсНав 2, 11). Після захоплення Єрихона Рахав та її родина залишились живі. Вона вийшла заміж за Салмона, поважного ізраїльтянина, стала пра-прабабусею двох царів (Давида та Ісуса). Від язичницької повії — до прабабусі царів! Одного щирого визнання віри було достатньо. Ці факти кажуть мені, що для Бога неважливо, в якій багнюці я сиджу, для Нього достатньо лиш одного щирого визнання віри і моєї вірності, щоб урятувати моє життя, кардинально його змінити, а також життя моїх близьких і навіть моїх нащадків.

Язичниця Рута на пропозицію свекрухи Ноемінь повернутись додому, до своїх богів, відповіла: «Твій Бог буде моїм Богом» (Рут 1, 16) У Віфлеємі вона одружилася з Воозом і стала прабабусею царя Давида. Рута обрала Єдиного Бога, відкинула божків свого народу. На ту ж пропозицію друга невістка, також удова, повернулась додому, до божків, і ми про неї більше нічого не знаємо. Від мого вибору залежить, чи буде моє ім’я записане в родоводі Ісуса, буду я Його родиною чи згадка про мене зникне назавжди. Все наше життя Господь бореться з нашими божками, бажанням самим керувати ситуацією. Чи можу відкинути все і обрати Бога, слідувати за Ним? Коли Він стане моїм пріоритетом? 

Жінка Урії, тобто Вірсавія, немає свого імені в родоводі. Цей гріх Давида, який він так намагався приховати, залишився навіки відомийусім. Ніби в ситуації з Давидом, Вірсавією та Урією, більше всіх винен Давид, але саме Вірсавія втратила свою ідентичність. Вона не має імені, а згадка про неї пов’язана з гріхом перелюбу. Так само як Давид знищив ідентичність та гідність Вірсавії, так само мій гріх може знищити іншу людину, її ідентичність, принести смерть іншим, як Урії. В книзі Соломона вона також називається переважно як «жінка Урії», і лише двічі — Вірсавією: коли вона була жінкою Урії, і потім уже, коли стала жінкою Давида. Так, ніби за її перебування в ролі коханки, поза законом, не вважалося, що вона особистість, вона не була гідна називатись по імені. Так само моє перебування поза заповідями, або коли я когось змушую до гріха, стирає мою присутність, мою особистість, ідентичність, а можливо, і моє ім’я з долонь Бога. 

Окрім Марії, жіночки в родоводі Ісуса не відрізнялись доброю поведінкою чи побожністю: повії, язичниці, коханки. Ісус зціляє весь світ від хвороби гріха. Марія, Непорочна та вірна Богові, своєю присутністю в родоводі зціляє зранену гідність жінок. До Неї можу прибігти по допомогу у зціленні моєї жіночності, моєї гідності, моєї вірності Богові. 

Ісус розповідає про свою «веселу» родину з самого початку. Так ніби каже нам: «Ось, дивіться, яка моя родина: язичниці, повії, добрі й не дуже добрі чоловіки». Хто з нас усім знайомим розповідає про «веселих» родичів зі своєї родини — брата-алкоголіка, тьотю-повію або дідуся, який любив погуляти «наліво»? Скоріше за все, цих «скелетів у шафах» ми тримаємо серед своїх, або у крайньому разі можемо довірити найближчим друзям. Господь від перших рядків каже мені: «Ти мій кращий друг, тобі Я хочу повністю довіритись. Мені немає чого ховати від тебе.»

«Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця» (Йн 15, 15).

Він перший відкривається для мене. Чи захочу я так само відкритися на Нього, показати своїх коханок, повій та язичників у моїй душі та діях? Це залежить від мене, але запрошення до дружби я вже маю.