Роздуми над Словом Божим на п’ятницю V звичайного тижня, рік І

Ось глуха і німа людина. За словами святого Беди, не має він вух, щоби слухати Боже Слово, і не може використовувати мову, щоб проповідувати Його іншим. А без слухання Слова він не може знати Закону і не може мати віри (Рим 10, 17). Таким чином, він абсолютно позбавлений заслуг. Це інші приводять його до Ісуса і просять за нього. Оздоровляючи, Ісус використовує знаки, які досі практикуються Церквою щодо тих, хто готується до хрещення. Глухонімим був (і, можливо, є) кожен з нас, до того моменту, коли Ісус своєю силою відкриває наші вуха і розв`язує язики.

Через жест «Еффата» Ісус чинить глухонімого здатним до віри, відкриває його на Слово і дає йому змогу проголошувати його. Ісус сам дбає про те, щоб ми могли слухати Його слово і мати віру. Він чинить нас здатними до прийняття Слова. Жест «Еффата» — це вираження усвідомлення, що людина завжди потребує Ісусової благодаті, щоб могти слухати і приймати Його Слово. Це не може бути обрядом, який звершиться один раз і буде пережитий із почуттям самозадоволення: «ну ось і зробив те, що вимагалося». Можливо, в духовному сенсі, потрібно багато років і багато повторень «Effatha», щоби відкрити вуха до Слова Ісуса.

Взірець того, хто має відкриті вуха і вуста, це Стражденний Слуга Ягве: «Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся» (Іс 50, 4‑5). Псалми також вказують на контраст між «культовими жертвами», що складаються Богові, й тим, чого Він хоче насправді: «Жертви й офіри ти не хочеш, вуха відкрив у мене. Ти всепалення й жертви за гріх не домагався» (Пс 40, 7).