Роздуми над Словом Божим на XV звичайну неділю, рік А

Бог каже у книзі Ісаї: «Моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, і довершує те, за чим я його вислав» (Іс 55, 11).  Насамперед це, вочевидь, стосується самого Ісуса — Слова Божого, яке плідно виконало свою місію. Стосується це також і кожного Божого слова, вимовленого чи написаного, яке плідно діє у Святому Дусі й перемінює тих, до кого воно скероване.

Святий Павло стверджує: «Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам явитися» (Рим 8, 18). Вічне щастя, перебування у Пресвятій Трійці є чимось настільки неймовірно прекрасним і піднесеним, що нинішні випробування це тільки важка, хресна дорога, яка до цього провадить. «Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла» (Рим 8, 23). Дух Святий уже в нас живе й радує нас своєю присутністю, але ми ще постійно зазнаємо різного роду страждань, у яких очікуємо Божого визволення.

Учні запитують Ісуса: «Чому Ти притчами до них говориш?» Він їм у відповідь: «Бо вам дано знати тайни Царства Небесного, а он тим не дано» (Мт 13, 10-13). Бог запрошує слухати, мислити: ми можемо як учні прийти до Ісуса з проханням про пояснення, а можемо й байдуже ствердити: «Важка це мова. Хто її може слухати?» (Йн 6, 60).