Роздуми над Словом Божим на вівторок у Великодній октаві

Повертається в центр уваги Марія Магдалина. Вже в неділю ми чули першу частину її пригод біля порожнього гробу. Вона не змогла прочитати знаки, залишені Ісусом. Було багато біганини. І ось Магдалина повертається до гробу свого Вчителя: «Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала». В сьогоднішньому уривку менше руху, але багато сліз. Мабуть, забагато сліз. Сльози заважають їй прийняти близько до серця слова ангелів. Як бачимо, не всі чудеса допомагають у вірі. Надмірні сльози, перебільшення проблеми затьмарюють і одкровення ангелів. Більш того, Марія не впізнає навіть Ісуса! Лише коли Ісус кличе її на ім’я: «Маріє!», вона відгукнеться: «Раввуні! —Учителю!» (дослівно, «мій Учителю»). Лише тепер сльози висохнуть і вона зможе повернутися до спільноти Церкви з миром в душі. Не побачила очима — то почула вухами.

Сльози бувають різні — є потрібні, а є непотрібні. Іноді треба плакати, але плач повинен мати свій край. Якщо сльози затуманюють істину, якщо нам не дають зрозуміти повноту сили Воскресіння та зустріти ЖИВОГО Ісуса, то вони стають перешкодою, вони — загроза. Немає людини, яка б не страждала на різні способи. Але страждання не можуть затьмарювати Воскреслого. І сам Ісус кличе нас на ім’я, щоб ми знали: Він знає нас, тобто Він знає, що ми відчуваємо і що відбувається з нами. Його Страсті та воскресіння все ставлять на своє місце.

Господи, нехай Твій голос проникне крізь усі сльози кожної людини! Нехай біль усіх, хто страждає, осяється світлом воскресіння. Не дозволь, щоб мої проблеми не давали мені зустрітися з живим Христом. Нехай Твоє слово осушить сльози і дасть радість!