27 січня (довільний спомин)

Ангеліна Мерічі (бл.1470-1540) жила в часи т. зв. «Відродження» й пізнала всі його сторони, як блискучі, так і недобрі. Втративши сім’ю в 15 років, вона стала францисканською терціаркою і старалася жити в молитві та скромності. Перекази розповідають про її побожну поведінку: як вона бруднила й перефарбовувала у чорне своє волосся, бо тоді саме здійнялася мода на «венеціанських білявок»; як вона відмовлялася брати участь у святкуваннях тощо. Це свого роду «канонічні» перекази про святих тієї епохи.

Не підлягає сумнівам, що Ангеліна усвідомлювала потребу виховання дівчат до правильного життя, а також захисту тих, хто залишався без опіки. В ті роки італійські монастирі певною мірою перетворилися на «пансіонати» для дочок аристократичних родин, яким не вдалося вийти заміж. Натомість дівчата й жінки середнього достатку або низького походження найчастіше не могли розраховувати ні на вдале заміжжя, ні на прийом у монастир, куди вимагалося внести чимале віно. Такі особи були приречені на використання їх чоловіками для втіх замолоду, а потім на жебрацьке згасання. Чоловіки втішалися численними розкошами та відкриттями періоду Відродження; натомість жінка дедалі більше «випадала» з суспільного устрою: зникали жіночі професії, об’єднання, можливості прогодуватися. З іншого боку, Італію заливали святкування, карнавали і розпуста; Брешія, в якій жила Ангеліна, гостинно відчинила двері перед армією Людовіка ХІІ, і по місту поширився сифіліс, прозваний «французькою хворобою».

Ангеліна вступила в Товариство Божественної Любові, покликане навертати світ ділами милосердя. Вона була настільки доброю організаторкою, що отримувала чимало серйозних пропозицій очолити харитативні справи: від герцогів Венеції, Мілану, ба й від Папи Климента. Вона відмовлялася.

Зрештою, після безпосередніх натхнень і навіть «підштовхування» з боку Христа Ангеліна заснувала жіночу конгрегацію, плани щодо якої мала змолоду. Покликані до життя в дівоцтві, її сестри мали служити світові, не замикаючись у монастирських мурах. Фактично, з Ангеліни Мерічі розпочинається в Церкві історія діяльних орденів і конгрегацій. Вона присвятила свій орден св. Урсулі – покровительці дів і чистоти.

В одному зі споминів про неї, датованому 1566 роком, сказано: «Їй було дано вірити з такою силою, що якби віра була втрачена, її можна було б заново відшукати у Анджели».

В іконографії св. Ангеліна Мерічі представлена в хабіті сестри-урсулинки, з білою хусткою на шиї.