23 квітня
(довільний спомин)

На бодай короткий виклад життя св.Войцеха (955-997) потрібна довга стаття. Спробуємо коротко: перший єпископ-чех у Чехії (бо доти були німці). Перший канонізований Папою (бо доти вірних проголошували святими єпископи помісних Церков). Не перший, хто загинув від рук язичників, і тим більше не перший, хто прийшов до своїх, а свої його не прийняли…

Войтех (як чех) походив із роду Славніковичів. Це теж важливо для його життєпису. Миропомазання отримав від св.Адельберта у Магдебурзі, як і освіту там само. Повернувшись до Праги, 982 року став єпископом, після німця Дітмара. Патріотичні настрої та прагнення чехів позбутися німецького керівництва й тиску, завдяки чому Войцеха запропоновано на єпископа, не стали запорукою для радісного життя пастви з пастирем. Молодий єпископ вимагав, щоб християни не були багатоженцями, – і тим самим нажив собі ворогів серед можновладців, які мали такий звичай. Він вимагав, щоби священики клопоталися справами Церкви, а не жили з жінками офіційно чи й неофіційно, і заробив відповідне ставлення кліру до себе. Він противився продажеві християн у рабство мусульманам, чим заробляли євреї, найбільші «банкіри». Він перерозподілив курсування грошей у курії, призначивши чверть доходів на допомогу бідним, що, знову ж таки, не покращило «внутрішнього» сприйняття його пастирства.

Чехи де факто не бажали бути християнами. Вони воліли жити як язичники, і при цьому мати Церкву як «запасний варіант» для спасіння. Близько 988 року Войцех залишив Прагу і подався до Рима просити Папу про звільнення від такого пастирства. По дорозі він продовжував свої духовні шукання і приїхав до одного грецького старця, славетного Ніла, якого просив про чернечий постриг. Ця історія заслуговує на окрему розповідь: православний, як би сказали зараз, старець порадив молодому Войцеху не поривати з традицією, в якій він виріс, і вступити до монастиря західного обряду. Отак 990 року св.Войцех прийняв постриг у бенедиктинському монастирі свв. Олексія і Боніфація, де жили разом монахи обох обрядів, і був прикладом чудесного брата-бенедиктинця…

Аж тут Прага звернулася до Папи з листом – прислати назад єпископа, бо ж він глава Церкви, хоч як. Папа велів, Войцех пішов. Став будувати храми в поселеннях (бо доти церкви існували тільки в межах панських замків). Заснував перший бенедиктинський монастир під Прагою. І раптом одну з жінок місцевого багатія схопили на перелюбстві, хотіли вбити, єпископ дав їй прихисток у монастирі бенедиктинок, але панські слуги вбили її прямо там. Єпископ піддав злочинців анафемі, а ті вирізали і спалили доми його чотирьох братів разом із сім’ями, бо рід Славніковичів був їхнім давнім суперником. Войцех знову подався до Рима. Мюнхенський митрополит надіслав до Папи листа, звинувачуючи Войцеха у невиправданому полишенні Празької кафедри. На вирішення своєї долі Войцех чекав у Майнці, бо увійти в Прагу інакше, ніж під збройним захистом імператора Оттона, він змоги не мав. А Прага погрожувала смертю.

Отак і визначився напрямок місіонерства св.Войцеха-Адальберта: доброзичливо прийнятий польським королем Болеславом І, він пішов від нього навертати прусів-язичників. Король дав йому 30 солдатів для захисту, але Войцех ішов проповідувати Добру Новину, тож відіслав їх назад… і поплатився. Десь приблизно під нинішнім Ельбльонгом він загинув 23 квітня 997 року, в день Великої П’ятниці. Йому відрубав голову язичницький священик, а потім «присутній народ в однодушному пориві» підняв тіло християнина на списах.

Отакий він, св.Войцех: перший чех-єпископ, не прийнятий чехами, проповідник «непотрібного» християнства, який зазнав нищівних поразок зусібіч – і все одно став переможцем в очах Божих.

Покровитель Чехії, Польщі, Угорщини та Прусії.

Зображається у єпископських шатах. Його атрибути: орел (захищає власні останки), посох, весло (яким його вдарив язичник під час проповіді), сім списів, відрубана голова в руках.

Джерело: CREDO