9 вересня (довільний спомин)

Петра Клавера (1580-1654) сьогодні згадують мало; він перестав бути «сучасним». Варто згадати, що сам себе він називав Petrus Claver, Aethiopum servorum servus – «Петро Клавер, раб рабів-ефіопів». Сьогодні, коли вже неактуальні ні оповідання Бредбері про те, як «чорномазі втікають на Марс», ні навіть свіжі, ХХІ століття, жарти доктора Хауса, що «Білий Дім не просто так зветься білим», – тема пригнічення темношкірих перестала бути політично важливою.

Але щоб вона перестала бути політично важливою, знадобилися довгі століття старань про людські права для не-білих, не-європейців, не-панівної раси. І початки цієї боротьби виходять не аби звідки, а з католицького середовища. Бартоломео Лас Казас захищав права індіанців, а Петро Клавер доклав усіх можливих старань до захисту негрів. У самих лишень Сполучених Штатах йому присвячено понад 200 храмів.

Педро Клавер, іспанець, каталонець, народився у бідній робітничій сім’ї. Церква ставала «другим домом і шансом на життя» для багатьох юнаків XVI-XVII століть; Педро прийняв тонзуру (знак богопосвяченого шляху) в 14 років. Навчався в Барселоні, де тоді єзуїти провадили університет, і вступив у Товариство Ісуса 1602 року. Його місійним полем мали стати негри в Південній Америці, яких тоді масово перевозили з Африки – рабство завжди було найдешевшою робочою силою. Далеку подорож у трюмах витримували не всі; трупи викидали акулам. Епідемії були частим явищем, бо яка там гігієна. І взагалі, хіба у чорних є душа?
Петро Клавер був серед тих перших європейців, які не просто пливли собі в Америку у своїх справах (інколи вельми побожних). Він подолав цей внутрішній кордон – побачив у рабах людей. Спустився в трюм. Пізнав, у яких умовах перевозили рабів. І прийняв ім’я «раба рабів»…

Він не прийшов до них проповідувати – він прийшов постелити постіль тому, хто спав на голих дошках, принести води спраглому, їжі – голодному, ліки – хворому. Перед панами виступав як захисник і доброчинець «ефіопів», перед властями клопотався, щоби з цими людьми поводилися по-людськи. Долати опір суспільної думки було вочевидь нелегко; це видно навіть з листів настоятелів: «Недальновидний. Брак життєвого досвіду». Але Петро Клавер жив таким життям 38 років. Працював у порту Картахени. І навряд чи через «брак життєвого досвіду» першими приймав сповіді у рабинь-негритянок, доки багаті пані чекали на свою чергу…

Найпершим наслідком, звісно, стали навернення та хрещення – кількість охрещених ним оцінюється у 300 тисяч душ. Але й серед «білих панів» потроху змінювалося ставлення до тих, у кому вони вбачали… ну, в кращому разі побутову техніку. Хіба хтось сьогодні переймається тим, як почувається газова плита чи міксер? Переймаємося хіба що собою, коли щось ламається; але якщо спокійно можемо купити нове – то так навіть краще…

Клавер ішов до рабів, які жили в халабудах, мов собаки, а як хворіли – то хотіли вже тільки одного: померти. Він не тільки приносив ліки та опікувався ними, він виліковував їхнє усвідомлення себе людьми, дітьми Єдиного Бога. Його називали «чинним містиком»: споглядання у його молитві мало дієвий характер. Найбільшою його любов’ю був Христос і Його Хрест, і своє служіння він сприймав як служіння хреста.

Папа Лев ХІІ канонізував його 15 січня 1888 року, а 7 липня 1896-го проголосив Петра Клавера особливим покровителем усіх місій серед темношкірих.

Зображається в єзуїтському вбранні, оточений неграми.

Храм св.Петра Клавера в Картахені, Колумбія, де святий колись служив.