27 вересня (обов’язковий спомин)

Вікентій де Поль (1581-1660) прославився як людина добра, навіть супротивники його так називали. Склав Богові свою додаткову обітницю: присвятити життя бідним. Заснував згромадження Отців Місій (це не до Африки їхати, а в себе вдома проводити для збайдужілих вірних тривалі реколекції), Сестер Милосердя, а на сьогодні Вікентійська Родина – одна з найпоширеніших харитативних мереж у світі. Об’єднує священиків, монахинь, мирян, християн східного і західного обряду… Він розумів потреби бідних, бо, по-перше, сам походив з бідної сім’ї. А по-друге, Франція його часів була вельми подібна до Йова на гноївці: вся вкрита виразками соціальних бід. І ось що ще цікаво. Церкву у Франції XVI ст. не лаяв тільки лінивий. Заявлені Тридентським Собором реформи застрягли на рівні єпископських кафедр, які були поділені між багатими родами, а багатим завжди було складно дивитися на духовні проблеми всерйоз. Священиків звинувачували у розпусному житті, полишенні своїх обов’язків, незнанні молитов і самих Таїнств, неосвіченості, обмеженості, зажерливості – і для всього цього були підстави. Крім того, священики як такі й цілі регіони (дієцезії, у разі участі єпископа) належали до тієї чи тієї місцевої партії, що лише додавало приводів для колотнечі. По монастирях не бракувало порушень усіх мислимих правил, відсутності бодай якогось духовного життя, неосвіченості, авторитарності настоятелів. При цьому батьки з усіх сил старалися пропихнути дітей саме в церковні структури, аби гарантувати їм освіту, забезпечене життя, кар’єрне зростання тощо. Так що манера лаяти бездуховність тих, хто їздить на «лексусах», і при цьому охоче використовувати всілякі можливості поживитися за рахунок Церкви (гуманітарка, виїзди на відпочинок, прилаштування дітей, допомога на лікування…) – це не виключно сучасна проблема. Вікентій де Поль був третьою дитиною з шістьох, батьки спромоглися відправити його на навчання власне для того, щоби він якось виборсався з житейського болота. Отримання свячень (у 19 років) так насправді було для св.Вікентія шансом прогодувати родину. І, може, він був би таким само священиком-пристосуванцем, якби не шерег подій… і очевидне покликання. Спершу він потрапив у рабство (справжнє), коли турки-пірати захопили корабель по дорозі з Марселя до Нарбонни. Навернув останнього з хазяїв, і разом вони утекли до Рима. Став капеланом при дворі Катерини Медичі. Перебуваючи в Парижі, познайомився з П’єром де Берюлем, відомим реформатором духовного життя Франції. Став капеланом у маєтку де Гонді. Покликаний до помираючого в село Фольвіль, вислухав його останню сповідь – зізнання, що чоловік ціле життя вдавав порядного, а насправді ним не був. Переживши шок, св.Вікентій зрозумів, що потрібно заопікуватися як цими бідняками, так і священиками, які допустили до постання такого тяжкого для душ становища… Заопікувався бідними, їхніми душами та матеріальним станом, і священиками, яких потрібно було вчити, вчити і ще раз вчити. Заснував цілу систему семінарій та передсемінарій. Часи міняються, а ситуації повторюються. Можна лаяти Церкву, можна її використовувати, а можна служити. Вікентій де Поль беатифікований 1729 року, канонізований 1737-го. Папа Лев ХІІІ проголосив його 1885 року покровителем усіх діл милосердя в Церкві.   Зображається у вбранні своєї конгрегації, найчастіше як старенький священик з ласкавою посмішкою. Його атрибути: ангел, хрест, дитина в обіймах або дитина біля його ніг.
Джерело: CREDO