Леонард із Ліможа, він же Леонард із Ноблака (466-559) — франконський лицар, пустельник; один із найпопулярніших святих Католицької Церкви у Західній Європі в часи Середньовіччя. Покровитель щасливих пологів, а також ув’язнених, хворих і тих, кому загрожує напад або крадіжка.

Дані про цього святого почерпуємо з «Римського мартиролога», куди його вписав кардинал Чезаре Бароніо. Також про цього святого згадує «Історія», написана Адемаром із Шабанна, на початку ХІ століття.

Однак найбільше св. Леонарда шанував простолюд. То саме завдяки вдячності простих людей він дочекався незвично багатого культу. До найстарших святинь його імені належить крипта св. Леонарда, що у Вавельській катедрі у Кракові, а в Грабові й досі відзначають його відпуст.

Усталено, що святий народився в Галлії, під час правління імператора Анастасія, 466 року. Походив зі шляхетної франконської родини, яка мала великий вплив на імператорському дворі й приязнилася з королем франків, Хлодвігом. Для батьків Леонарда справою величезної ваги було забезпечити синові якнайстаранніше виховання і найкращу освіту. Тому його передали під опіку єпископові Реймському, св. Ремігію.

Згідно з легендою, Леонард служив лицарем при дворі Хлодвіга. Перед важливою битвою король нібито склав присягу, що коли здобуде перемогу, то охреститься. Так і сталося, і Леонард разом зі своїм паном також відкинув поганські вірування.

Святий Леонард надзвичайно швидко здобув собі повагу при королівському дворі. Серед люду панувало загальне переконання щодо його надзвичайної побожності. Король надавав йому багато привілеїв. Однак Леонард повністю відсторонився від придворного життя і пішов у монастир, прийнявши чернечі обітниці. Потім він оселився у пущі поблизу Ліможа. Там жив дуже вбого, користуючись тільки щедротами природи. Цілі дні проводив у молитві та спогляданні.

Одного разу, коли король полював у тамтешньому лісі, настав час пологів його дружини, яка також була з ним на королівському виїзді. З’ясувалося, що життя матері й дитини під загрозою. Покликали Леонарда, о той завдяки своїм молитвам і заступництву в Бога зробив так, що все закінчилося добре. Король прагнув виразити свою невимовну вдячність золотом і сріблом. Леонард не бажав прийняти дару, а попросив володаря, аби той роздав ці коштовності потребуючим.

Середньовічні житія перелічують хворих, кого зцілив святий Леонард. Прославився він також як захисник в’язнів, за якими заступався перед королем і можновладцями. Інших він звільняв від кайданів чудесним чином, через свої гарячі молитви. Знаний був і завдяки своїм незвичним проповідям, які схиляли вірних прийняти шлях убогості й покути. Говориться про сім сімейств із його роду, які покинули багатство й оселилися біля монастиря, аби підтримувати Леонарда в його служінні.

У лісі, який йому подарував Хлодвіг, святий збудував храм на честь Пресвятої Діви Марії. Оскільки щоразу більше людей просили його про духовну опіку, він заснував монастир. Помер 559 року. Поховали його у примонастирському храмі, який назавжди став місцем численних паломництв. У них брали участь як прості люди, так і королі та церковні достойники.

Джерело: CREDO