Роздуми над Словом Божим у свято св. Бригіди

         У день літургійного спомину св. Бригіди, Покровительки Європи, під час Євхаристії читаємо притчу про виноградну лозу і гілки. Ісус використовує не просто зрозумілий мешканцям Палестини образ виноградника, але й метафору, виразну для кожного юдея, вихованого на словах пророків Старого Завіту. Ця метафора походить від Ісаї (див. Іс 5,1-7) і пізніше творчо використовувалась такими великими пророками, як Єремія та Єзекиїл. Корисно буде порівняти, як образ виноградника представлено у Старому Завіті, а як його застосовує Ісус Христос. Отож, у Ісаї виноградником є народ Ізраїлю, а виноградарем — Бог, який безустанно опікується ним. Попри всі зусилля виноградаря, виноградник не дав добрих плодів, тож був залишений напризволяще, здичавів і засох. Ось так Ізраїль, якщо не дасть плодів, яких очікує Бог, залишиться без Його опіки і буде знищений ворогами. Сенс пророчого слова тут очевидний: це заклик до навернення.

          Значення Ісусової притчі теж зводиться до потреби приносити добрий плід свого життя. Однак Ісус дещо змінює старозавітну метафору: Він говорить не про виноградник загалом, а про виноградний кущ, яким є Він сам, а гілки, що виростають із Нього, — це християни. У Ісаї Бог дає своєму винограднику все потрібне (воду, перегній); подібно у Євангелії християни черпають із виноградного куща поживні соки, живуть ним, причому євангеліст Йоан наголошує на цій спільноті життя за допомогою терміну «тривати» («перебувати»). Наше життя не принесе жодних плодів, якщо ми не будемо «вщеплені» в Христа, якщо не отримуватимемо від Нього щоденної духовної поживи. Жодна людська активність, хоч би якою творчою і продуктивною видавалась, не може принести плодів, гідних Бога, якщо забракне тієї сутнісної єдності з лозою-Христом.