ПИТАННЯ: Сьогодні всі радять читати Біблію, але мені здається, що в ній багато фундаменталізму. Особливо в Старому Завіті: адже, по суті, там звучить заклик до геноциду (не знаю, як ще це можна назвати) народів, що мешкали в Палестині до євреїв. Мова йде про знищення цілих народів, включаючи жінок і дітей, причому наказ йде прямо від Бога, під загрозою тяжких покарань у випадку невиконання. Чесно кажучи, в бесіді з невіруючими людьми я не знаю, що відповісти на подібні зауваження. Як слід розуміти ті сторінки Святого Письма, на яких Бог провадить війну та масові вбивства?
ВІДПОВІДЬ: Читання Святого Письма повинно бути для віруючої людини повсякденним хлібом. На жаль, це не для всіх так. Ісус сказав: «Я хліб життя; Хто приходить до Мене не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не буде спраглий» (Ів. 6,35). Він говорив про необхідність харчуватися не тільки Його Тілом, але і Його Словом. Те ж саме Він мав на увазі, наставляючи учнів у молитві Господній: «Хліб наш насущний дай нам на цей день»: це також і хліб Слова Божого.
Коли мова йде про Святе Письмо, завжди є ризик фундаменталістського, помилкового прочитання. Тому церковна влада схвалює публікацію Біблії з поясненнями і коментарями.
Переходячи до конкретного питання - про війни і масові убивства - можна навести слова блаженного Августина про те, що Старий Завіт - це «книга терпіння Бога». Бог схиляється над людством, що загрузло в грісі до такої міри, що люди не відрізняють більше добра від зла. І саме це людство Він поступово, крок за кроком веде до спасіння.
Тему війни і масових вбивств в Біблії слід тлумачити у світлі Книги Буття (9,6): «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину.». Тут встановлюється закон відплати - характерний для Старого Завіту і типовий для ще не організованого суспільства кочових народів, де правосуддя вершилося окремими людьми. В ті часи немислиме було правове суспільство, подібне до сучасного.
Повернемося до процитованого вірша із Книги Буття: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину.». У відомому виданні Єрусалимської Біблії до нього дається таке пояснення: «Всяка кров належить Богові, але в першу чергу - кров людини, створеної за Його образом. Бог за неї відплачує, передаючи цей ефект самій людині ».
У Старому Завіті війни представлені як Божа кара деяким народам за їх тяжкі вади. Наприклад, у Книзі Мудрості читаємо: «Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів за їхні злочини преганебні, за їхнє чарівництво, обряди нечестиві, за їхні немилосердні дітовбивства, за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, посвячені у таємному бенкетуванні; родителів, убивників безпомічних дітей, вирішив ти вигубити руками батьків наших, щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, прийняла гідних поселенців - дітей Божих.»(Муд 12, 3-7). Таким чином, в Старому Завіті війни представлені як своєрідна відплата Бога. «Чим хто грішить, тим і карається», - йдеться далі в Книзі Мудрості (11,17). Ця тема багаторазово повторюється в Святому Письмі.
Але вже в Старому Завіті поступово відкривається перспектива миру і примирення Месіанського царства: «І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. », - читаємо в книзі пророка Ісаї (2,4-5).
За матеріалами: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
