ПИТАННЯ: Що ми маємо на увазі, коли говоримо про воскресіння мертвих? Що відбувається з душею, коли людський орган пересаджують від людини, яка помирає? Чи схвалює Церква донорство органів? Якщо тіло є немов би «посудиною» для душі і його частина продовжує жити в іншій людині, незважаючи на смерть першої, то виходить, що душа померлого перебуває в стані гріха?
І ще: чи можете дати якусь пораду, як позбутися сторонніх думок під час молитви?
ВІДПОВІДЬ: Промовляючи в Символі віри слова «Вірую у воскресіння мертвих», ми стверджуємо, що після кінця світу Христос повернеться в історію і воскресить наші тіла. Для Нього немає нічого неможливого - адже Бог створив небо і землю з нічого.
Господь воскресить наші тіла і в тому випадку, якщо їх частина стане частиною тіла іншої людини через пересадку органів, - людини, яка теж у свою чергу помре і стане прахом. Воскресіння, в яке ми віримо, - це «створення заново» з нічого, нове створення того ж самого тіла, в якому ми жили на землі, тіла, що володіє тим же генетичним кодом.
Церква позитивно ставиться до донорства органів. Ось що каже про це Катехизм Католицької Церкви: «Трансплантація органів відповідає моральному закону і може бути гідною похвали, якщо небезпеки і фізичний та психічний ризик, яких зазнає донор, пропорційні бажаному добру, що його отримає одержувач». (2296).
Трансплантація органів морально неприйнятна, якщо донор або його законні представники не дали на те згоди, повністю усвідомлюючи те, що відбувається. Морально неприйнятно безпосередньо приводити до інвалідності або до смерті людську особу - навіть якщо це робиться для того, щоб продовжити життя інших людей.
Душа людини, яка віддала свій орган, не перебуває в стані гріха, якщо трансплантація відповідає моральному закону. Навпаки - донорство є актом доброчесності.
Пересаджений орган набирає характеристик тіла, в яке він був пересаджений. З богословської точки зору, пересаджений орган не відноситься більше до душі донора, але до душі того, кому була проведена пересадка.
І - відповідь на наступне питання: як позбутися сторонніх думок під час молитви?
На жаль, неуважність завжди супроводжує наші молитви. Неможливо до кінця позбутися сторонніх думок. Коли перед молитвою ми робимо на собі знак хреста, ми тим самим встаємо перед обличчям Бога, приймаючи спасіння, яке звершив для нас Христос на Хресті. Тому знак хреста перед молитвою сам по собі допомагає зосередитися. На жаль, навіть знак хреста ми часто робимо неуважно.
У біографії Люрдської ясновидиці святої Бернадетти Субіру розповідається, що оточуючим досить було подивитися на Бернадетту, яка робила на собі знак хреста, як вони відчували себе піднесеними до небесної реальності. Свята Бернадетта навчилася цього у самої Богородиці.
Під час молитви ми, звичайно, повинні докладати всіх зусиль, щоб позбутися того, що заважає нам зосередитися. З іншого боку, ми повинні навчитися жити з цим, не страждаючи від постійних докорів сумління через сторонні думки.
За матеріалами: Радіо Ватикан
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
