Роздуми до Слова Божого на вівторок ХХVІ звичайного тижня, рік І

Лк 9, 51-56

Учні Ісуса зустрічаються з небажанням самарян прийняти Вчителя до себе на ночівлю. Насправді це була звичайна тривала і взаємна нелюбов і недовір’я сусідніх народів. Проте, учні Ісуса сподіваються, що Господь віднесеться до «цих невірних» самарян подібно як пророк Ілля віднісся до посланих до нього від царя Ахазія. (див. 2 Цар 1, 1-14), тобто спровадить на них вогонь, за т е що не розпізнали в Ісусі «Божу людину». Натомість Ісус сказав до них: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати» (Лк 9, 55-56).

Ісус нічим не афішує свого Божества, навпаки: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги» (Флп 2, 6-7), тому самаряни не мусили знати про те, що вони не приймають до свого містечка Правдивого Бога, вони були просто цього несвідомі. Ісус пробачає самарянам їхню несвідомість.

Ісус приходить і сьогодні непомітно до нашого життя, «у вигляді слуги». Це той вигляд в якому Його дуже важко розпізнати, і ми часто теж Його не розпізнаємо, навіть нарікаємо, що Він начебто нас покинув.

Найважливіше, що Він і нам це теж пробачає. Пробачає також те, що ми часто в нашому житті зустрічаючись з Ним буваємо несвідомі цього: ми захоплені своїми справами, коли йдемо на молитву, коли стоїмо перед Пресвятими Дарами на колінах, коли приймаємо Господа до свого серця в святому Причасті, коли зустрічаємо Його в слабкій і беззахисній людині.

Але Він нам все пробачає, бо він саме такого духа, що прийшов до нас, щоб нас спасати (див. Лк 9. 55- 56), бо чекає, що одного дня ми Його все ж таки розпізнаємо…