Роздуми над Словом Божим на VII звичайну неділю, рік А
Таке було право, за яким жили юдеї: за завдані кривди слід було карати. «Око за око, зуб за зуб…», — стверджував закон Мойсея. І не лише закон, даний Богом на Синаї. Інші народи теж мали подібну практику, згідно з якою кара для злочинця мала бути пропорційна завданій шкоді. У цій пропорційності власне й полягала суть закону, і це не був, як його часто розуміють, закон помсти: це був закон, що обмежував сліпу помсту, скеровував її у правове русло, і одночасно пильнував, щоб винний дістав заслужене покарання. Це був справедливий закон.
І ось Ісус ставить під сумнів правило, що забезпечувало рівновагу в суспільстві. Він каже любити своїх ворогів і переслідувачів, вчить підставляти ліву щоку тому, хто тебе вдарив у праву. До Ісуса так ніхто не говорив. Таке вчення видається щонайменше дивним і нездійсненним. Але Ісус не просто дає ці накази, Він їх аргументує: через любов до своїх ворогів людина наслідує Небесного Отця, котрий «велить своєму сонцю сходити на злих і добрих», для якого, так насправді, не існує абсолютно злих людей, бо всі люди — його діти. Ісус вчить нас дивитися на світ очима Бога і помічати добро у кожній людині. Він хоче, щоб фундаментом людської спільноти був не репресивний, хоч і справедливий закон, але закон любові, милосердя і прощення.
Це утопія, — скажуть скептики. За такого підходу учні Ісуса будуть вічними лузерами, постійно програватимуть від сильніших і агресивніших. Так, можливо, в чомусь християни програватимуть. Питання в тому, що розуміти під перемогою…
|
