Роздуми над Словом Божим на середу ХХXІ звичайного тижня, рік І

Деколи Боже слово може видаватися суперечливим. Четверта Божа Заповідь каже: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20, 12), а сьогодні в Євангелії читаємо: «Коли хтось приходить до Мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути Моїм учнем» (Лк 14, 26). То що ж маю робити? Як маю це розуміти? Здається, в цьому можуть допомогти подальші слова Ісуса: «Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити, щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити! Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього? Коли ж не може, то, як той ще далеко, шле посольство й просить миру». Тут Господь говорить про правильну оцінку своїх сил.

Звісно, наші рідні прагнуть для нас добра й намагаються заохотити нас до всього найкращого. Проте іноді таке підбадьорення та заохота можуть заступати нам правду про нас самих. «Ти найкращий! Тобі завжди все вдасться! Ти обов’язково будеш успішним!» — нерідко можемо почути з уст батька чи матері до їхньої дитини. І це добре, коли допомагає дитині повірити у власні сили й зробити все якнайкраще! Однак чи приймуть вони цю дитину, коли їй/йому не все вдасться, якщо він/вона не буде успішним, як однолітки? Батьківські очікування та реальна ситуація життя часто підвішують людину над прірвою. Бо правда в тому, що ми недосконалі, що нам не завжди все вдається (якщо взагалі щось вдається), що ми не завжди досягаємо успіху. Тому нам необхідно залишити всі думки про нас, навіть найкращі, й просто піти за Ісусом. Зректися власних очікувань щодо себе, власної думки про себе, очікувань тих, хто навколо, так їхньої думки про нас, аби нарешті почути, що про нас думає Бог і чого Він від нас очікує.

Рене Декарт твердив: «Cogito ergo sum» (думаю — отже, існую). Зректися себе — перестати існувати — це ще й зректися власної думки про себе, щоб почати жити думками Бога.

Джерело: CREDO